Ще живого! В горнятко кладеш пальцями дрібку зеленого чаю, що пахне болотною рибою. Накраюєш тоненькими плястерками імбир, вкидаєш дві розетки гвоздики, дві горошини духмяного перцю, окрушину мускатного горіха, кардамон на кінчику ножа, по кілька зірочок бадяну і сухих ягід калини, листок м’яти з тисянського берега. Паличку кориці встромляєш уже в окріп. І п’єш. Ні, спиваєш благодать. Обов’язково – з чашки тонкої порцеляни, яку роками не шпаруєш. Бо якраз ота тоненька шляхетна плівка на стінках і робить чай «своїм чаєм».
Своє
Це – записник у шерехатій зеленій оправі, до якого ти, як до скриньки, складаєш свої маленькі сповіді. Як отсю…
Якщо ти тут, то ти тут. Зі своїм, при собі, з собою.
Із книги "Єдин. Маленькі сповіді серця". Мирослав Дочинець
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев