Предыдущая публикация
Виписали сьогодні одного тихенького військового, я так і не спитав, як його звати.
Вранці і ввечері він ставав біля ліжка і пошепки читав «Богородице, Діво» та «Отче Наш».
Ні, він не заважав.
Але я кожен раз бачив краєм ока як він встає, поки всі ще сплять чи вже повкладались, як він розкриває молитовник, як його правиця рухається у сутінках кімнати, творячи хресні знамення.
Я чув ледь вловимий шепіт.
«Отче наш іже єсі на нєбесі»
Коли я був маленьким, матір молилась так над моїм ліжком.
Я чув, але робив вигляд, що вже сплю, щоб не злякати цю мить, напевно.
За вікном співають пташки. Біля шпитального ліжка стоїть постать і пошепки читає молитву.
Щось підступає до горла, наче величезний ком, я широко відкриваю очі, намагаючись проковтнути повітря. Він озирається, почувши мене, я роблю вигляд що сплю.
Добре це, чи погано, я більше не вірю.
Багато чинників унеможливило мою віру, забагато втрат знищило її, я просто хочу помсти. Вона зʼїдає мене, не дає спокою вночі, робить залежним від думки про одне її існування.
Смерть не страшна, коли віриш в помсту. Розтягуєш руками пластид, наче молитву, робиш з нього потрібну форму, і віриш, що молитву буде почуто.
Кладеш все на алтар.
Без залишків і сумнівів: ось життя моє, помсто, може, воно потрібне, може стане сьогодні в нагоді?
Закриває молитовник, бере зсушний захезаний рушничок, йде вмиватись, а я продовжую лежати, дивитись у стелю, приборкувати подих, щиро заздрити його вірі, ненавидіти його і його молитви, водночас із тим чекати, коли прийде ранок, чи вечір, коли відкриється молитовник і лунатимуть знайомі мені слова.
Я дав йому почитать «Скрипниківку» Жадана, він дивувався, що ніколи його не читав.
- Гарна поезія. Є про що подумать. - сказав він.
Ми не попрощались. Книжку він залишив на моєму ліжку. Зараз вже дев’ята і в нас в палаті згасло світло.
В цей самий час він десь молиться своєму богу.
Богу, якого я ненавиджу, як неблагополучного батька, який кинув своїх дітей напризволяще.
Богу, який не вміє в помсту.
Богу, якому, якщо він існує, я колись задам питання:
- Де ти весь цей час був, коли нас вбивали?
Сергій Гнезділов. #Війна
Следующая публикация
Нет комментариев