Ми не ведемо війну в класичному розумінні - ми протистоїмо спробі остаточного геноциду українського народу. Мова йде не лише про опір спробам знищення держави, а про протистояння спробам фізичного знищення реальних та ймовірних носіїв української ідентичності. Ватні ждуни дарма надіються, що вони під окупацією стануть москвичами. Вони теж будуть під постійною підозрою і належатимуть до громадян третього сорту. Їх теж знищуватимуть але в другу-третю чергу.
Цинічність світової політики у тому, що масові вбивства в тихому геноциді - це привід лише для легкого засудження. Наприклад, багато, хто засудив геноцид уйгурів у КНР, але жодна країна світу не зробила крім цього, жодного кроку проти китайських комуно-фашистів. Якби тутсі здійснювали паритетний збройний опір хуту, то в Руанду позліталися б голуби ми ру і примушували б їх до миру. Коли мільйони тихо знищуються в концтаборах, то це нікого не турбує.
Трамп своєю фразою "Занадто багато людей загинуло у війні" висловлює не жаль за жертвами агресії, а бажання, щоб українці тихо гинули в московських концтаборах. А тим часом, він на криваві гроші вибудовував у Московії свої Трамп-тауери.
Це не перший випадок в американській історії. У листопаді 1933 року після піку геноциду українців Голодомором президент США визнав СРСР. Американці заробили купу грошей на радянській індустріалізації. Родина Бушів (Прескот Буш, Буш-дід був співдиректором Union Banking) у той час фінансувала нациську партію. Крім того він використовував свій вплив (через продажну пресу), щоб США не приймала антинациських рішень і була відсторонена від підтримки Антигітлерівської коаліції.
Політика Бушів, Рузвельта та їм подібним привела до втрати півмільойна життів американських солдат і мільярдів доларів платників податків. Історія пішла по колу.
Іван Хом'як
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев