Предыдущая публикация
Ми звичайні.
Ми абсолютно звичайні. Таке враження, що хтось взяв у великий ковш нарід, потім протрусив через сито, щоб все унікальне відсіялося, а решту забрали в нашу казарму.
В моєму взводі є айтішнік, зварювальник, електрик, власник віконної фірми, йог, директор магазину кондиціонерів, водій самосвалу, капітан катера, недороблений аспірант, інженер, який проектував цехи збагачення руди…
Ми їмо кашу, матюкаємося, не любимо Зеленського (або клянем Пороха), виєм на марш-броску від шаленої спеки, закидаємося Нон-стопом, як тюлені косимо від ранкової зарядки…
Жодного героя, жодного Шварцнегера, жодного гарвардського хлопчика, жодного агітатора-патріота, жодного суперсолдата. Ми - просто солдати України. Ми просто вчимося убивати. Намагаємося це робити якісно, але виходить як виходить.
Але інших солдат у вас не буде. Будуть такі - Звичайні. І вони будуть робити свою важку воєнну працю. І за них її ніхто не зробить.
Любіть нас такими. Не бритими, брудними, смердючими від поту, втомленими, злими…
Я не знаю, що з нами буде. Я багато чому вже не вірю. Але я знаю, що ми сьогодні тримали хвилину мовчання на вечірньому шикуванні так, що повітря дзвеніло, а потім так гаркнули «Героям Слава», що весь великий степ почув… І це не штучно, це від живота і серця в нас.
Якщо ви не вірите вже ні в Бога ні в Чорта, ні в Перемогу ні в чудо, вірте цим чоловікам і жінкам, які стоять в пильному пікселі в цьому степу. Інших богів не буде. Будуть такі Звичайні. І моліться за них. Зникнуть вони, зникне все.
Олександр Бабич
Следующая публикация
Комментарии 7