-Ма, ну ти серйозно? Ти о-це (!) купила собі? - донька Інесса здивовано розгортала в руках кофту. Синю кофту, з двома стовпчиками дрібненьких червоних квіточок на полах.
Ну що це? Привіт, молодість?! Так, наче б то мати ще ж не стара, і одягається досить гарно, зі смаком.
А тут поїхала з подругою дитинства на Сорочинський ярмарок, по витрішки, як казала. А привезла сумку покупок.
Ні, там було і гарне та вишукане.
Як от шикарна блуза, вишита решетилівською майстринею білим по білому. Був гарний опішнянський горщик, з кришечкою, в такому і запекти в духовці буде чудово - умліє, і на стіл можна поставити - гарний! Ще ваза, стилізована під розмальований глечик. Кілька вишитих серветок, з ніжною мережкою по краю.
Ну і оце. Невідомо що і для кого.
-Мамо, ти справді збираєшся це носити?!
-Ні, - сумно відповіла мати.
- То навіщо купила? А-а, може бабі Лізі на подарунок, отій, що нам щоліта мед передає? - здогадалася дочка
Мати Ольга задумалася.
Бо згадалося. Вкотре це вже?! -спитала сама себе.
.... Колись вона ходила в школу, в сьомий клас, здається. І тітка прислала посилку, з Тюмені, куди поїхала на п'ять років за довгим карбованцем, як тоді казали. Тоді Ольга вперше спробувала сушені фініки і сушені банани - тітка по дві жменьки примостила поміж краму. В тій посилці був якийсь дефіцитний ситець, гарна хустка, яку бабуся зразу відклала собі 'на смерть", ще щось і дві кофти. Одна зелена, тоненька, мабуть синтетична, але з рукавом. Друга, ніжно-голуба з червоненькими вишитими квіточками, стовпчиком, згори до низу на полах. І гудзики перламутрові в тон кофти. І кофта цупкенька була, вовняна, добротна. Виглядала на ті часи дуже модно.
Зелена кофта коштувала 29 карбованців. А синя - 48. Дорого - розуміли всі. Бо зарплата у батьків в колгоспі яка? У мами 90, у тата - коли 110, коли 120. А ще ж сарай добудовувати, от зима заходить, а без даху стоїть....
Питання кофти розв'язали дуже швидко. Ользі вона "не сподобалася", мама швиденько домовилася з продавчинею в магазині, щоб допомогла продати. Купили дуже швидко, бо ж дефіцит в селі.
А Ользі залишили зелену, на вихід. Ну бо ще з минулого року дві кофти були. Гарні, хоч і тоненькі, а теплі, вовняні, в райцентрі на ярмарку куплені. Але в них протерлися рукава на ліктях через човгання об парту. Тому що тканина без добавок, казали. То Ольжина мама обрізала ті драні рукави, гарно зарубила зріз і вийшла кофта з коротким рукавчиком. Її Ольга одягала на шкільну форму - коричневе плаття було з правильної тканини, з додаванням лафсану і ще з чогось там, по чотири роки дівчата носили і лікті не протиралися.
А кофта з коротким рукавом була гарна, і головне - тепла, а руки від ліктя не так же мерзнуть, як плечі, тож була ще й комфортна. І головне - їх було дві. Одна зелена - з смужками, а інша темно- вишнева, однотонна, ще позаминулого літа куплена трохи наввиріст.
От тоді Ольга і навчилася робити маленькі квіточки-трояндочки з ниток, ото коли накручується нитка разів з двадцять навколо голки, а потім протягується всередину того накрученого нитка, і виходить, як пелюсточка троянди. Вийшло гарно і рівненько не одразу. Ольга довго вчилася, повишивала тими трояндочками не одну тканеву торбинку. А тоді вишила кофточку. Оту, однотонну, вишневу, троянди лише трохи тоном відрізнялися від кольору кофти, гарно вийшло.
Та кофта ще й на фотографії є. Чорно-біле фото не передає всі відтінки. А то був приїхав до школи фотограф, без попередження, але фото обіцяв кольорові. Ціна помірна, тож фотографувалися майже всі з класу - коли ще така нагода випаде.
Так Ольга і стоїть у тій вишневій кофті, з власною вишивкою, одягненій поверх шкільної коричневої сукні. А поруч - однокласниця. В голубій кофті, з червоними трояндочками, купленій ( о, пощастило!) в сільському магазині.
Та однокласниця жила з дідусем і бабусею, мати вийшла вдруге заміж, десь виїхала. А батько дуже, ну дуууже хороші аліменти висилав, подейкували в селі. Та й дід пенсію хорошу мав, на внучку грошей не шкодували, хоч на собі і економили.
Однокласниці й на думку не спало, що та кофта аж з Тюмені. І це була сумна таємниця Ольги. Вона навіть мамі своїй ніколи не казала, що ту кофту купила однокласниця. І носила, щодня, не шкодуючи. Гарну кофту з гарними квіточками...
От як ця, з Сорочинського ярмарку. Ну майже така.
Гарна кофта, яку Ольга купила, бо вже мала на це гроші. Бо це підсвідомо була кофта її мрії. Хоч вона її ніколи і на одягне. Але от потримала в руках, як свою, досяжну, рідну. І полегшало ...
- Так, донечко, подаруємо бабі. Думаю, вона їй сподобається, - відповіла Ольга дочці. І зітхнула тихо. Най дочка того на знає. І не відчує..
І семирічна внучка, яка відклала передостанню модель смартфона, подарованого рік тому Ольгою (балує баба, ой балує!), та весело насвистувала в глиняного півника з ярмарку, теж того не знатиме....
Джерело: "дуніни оповідки"
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Комментарии 1