Предыдущая публикация
ЛІТО
Вухами лопухів слухаю мушлю тиші,
причаєний під білими кронами кульбаб.
За розлуки ще один довгий тиждень,
що на циферблаті соняха добігає, пробач.
Я тепер у джмелине тремоло
заслуханий більше, ніж у власне єство.
Та інколи, від спогадів дощу обмоклий,
гріюся під животворним омофором строф.
І тоді ти мене то підносиш, то нищиш,
спалюєш на зеленрлезих ватрищах трав.
І дуже шкода мені доброї мушлі тиші,
найбільшої втрати серед тисячі втрат.
Художник Сергій Харук, Київ
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев