Предыдущая публикация
#психологічні_нотатки
НЕ ЗАШИВАЙТЕ ДІТЯМ РОТ...!
До мене на корекційні заняття приводять чудового, життєрадісного малюка. Йому 4.5 роки. Це дуже обдарована дитина, його уяві можуть позаздрити навіть письменники. Розумний не по роках, комунікативний, але, як не дивно, при всіх його позитивах, проблема з соціалізацією. Його мама звернулась до мене через те, що він не хоче ходити у садок, боїться залишатись на одинці з бабусею, і навіть з татом. Маму не відпускає навіть на хвилину, піднімає ор, закатує істерики, лиш би вона була поряд.
Звичайно, мама визнавала, що і сама дуже прив'язана до сина, і боїться відпускати його в світ, і що дитина може відчувати її страх.
Так от, проблема надмірної прив'язанності швидко минула, за 2 тижні, хлопчик почав залишатись з бабусею, мама налагодила своє професійне життя - вийшла на роботу, а от в садок - ну ніяк не хоче йти наш малюк. При тому, що досвід відвідування садка у нього вже був, десь у 3.5 роки. Його вистачило на 3 тижні.
В школу - з радістю, навіть приніс мені портфель показати, у який склав олівці, книги, і різні дрібнички ("скоро в школу" - каже).Ну, от вчора я вияснила, чому ж він так не хоче у садок.
Дослівно:
"Ти хочеш у школу?" - питаю.
"Так, дуже, там дітки є, там цікаво, книжки читають, малюють" - відповідає
"Так, перед школою в садок можна походити, там теж дітки, і читають там, і малюють"
"Не хочу" - насупився.
"А якщо я з тобою в садок сходжу, разом подивимось книжки, з дітками познайомимось"
"Так! Добре! ТОДІ ТИ СКАЖЕШ ВИХОВАТЕЛЬЦІ, ЩОБ ВОНА НЕ ЗАШИВАЛА МЕНІ РОТ, А ТО ВОНА ПОКАЗУВАЛА МЕНІ ВЕЛИКУ ГОЛКУ З НИТКОЮ, І ОБІЦЯЛА ЗАШИТИ РОТ, ЯКЩО Я БУДУ БАГАТО ГОВОРИТИ"
Німа сцена....
Следующая публикация
Нет комментариев