Предыдущая публикация
Щодня несемо втрати у промзоні,
Найкращих там втрачаєм козаків,
Чекають вдома їх сини і доні,
Батьки чекають живими їх з війни.
Стоять там хлопці наші не за гроші,
Не за медалі, не за ордени,
Кладуть їх кулі на медичні ноші,
Але вони тримають рубежі.
Усі навали відбивають стійко,
За їх плечима Україна вся,
Ворожа арта працює сильно,
Не піддається наша ворогу земля
Следующая публикация
Комментарии 69
Ти будь з ним там у кожну мить.
Мій рідний, це така велика плата,
Що серце плаче, розривається, болить.
Я так тебе благаю, не залиш нікого!
Та припини війну, бо л'ється кров..
Ми так жадаєм неба мирного і голубого,
І бережи солдата, я благаю знов!
У нього діти є, батьки, дружина..
Нехай він буде прикладом народам всім,
Бо над усе він любить Батьківщину,
Заради неї він покинув рідний дім.
Хто їх чекає, хто за ними плаче,
Де їхній дім, як їм болить війна,
Яке в них серце - щире чи терпляче.
Як страшно їм, коли усе горить,
Коли руїни, смерть перед очима,
І як в бою важлива кожна мить,
Які в них білі крила за плечима.
Нам невідомі мрії й здобуття,
Всі їхні рани, всі слова прощання,
Вони - солдати, що кладуть життя,
Заради нас і мирного світання.
І без імен помолимось за них,
За трошки вдачі світлої, простої.
В час зрад страшних і втрат таких
гірких,
І без імен вони для нас герої.