Предыдущая публикация
Що, Марго?
В той момент, коли ти не чекав, не думав, бумеранг свистів над твоєю головою? Вклонитися? Ви вже присіли? Заплющив очі від страху? Це так само?... Миттєво в твоїй голові все, що ти виправдовував війну проти України, проти мільйонів мирних жителів, змінилося на бурмотіння молитви за здоров'я свого чоловіка-привида?
Колись давно ваш заколотий, зелений повстанець Гарік Сукачов написав пісню "Пташка". Це починається зі слів, які прямо впливають на тебе зараз, потворно,
"Рано чи пізно, це станеться,
Всі згаснуть зорі, небо впаде.
Сумна хвилина, горе через край, ти захочеш дива,
Хочеш чуда, так хочеш чуда, що повіриш у рай... » (с)
Невже чуда не буде? Як не сваритися і не битися головою об підлогу? Не буде! Бо бумеранг вже свистить над твоєю головою, тварюка? А коли ти звернешся до Матері у своїх так званих "молитвах", вона мовчки витягне з-під складки білу ганчірку, дивлячись на тебе... ні, не чудо для вас.. вона отримує купу фотографій і починає скидати їх на підлогу перед тобою. Тиша. Дивлюся на те, як ти катаєшся по підлозі. Тисячі фото з Бучі, Бородянки, Маріуполя, Вінниці, Дніпра, вчорашнього Запоріжжя, Олени... Тиша. Тисячі фотографій. Прямо тобі в обличчя. І вашого чоловіка теж там зустріне з такими ж фото! Величезні великі борди. Навколо і навколо. Сотні. У тисячах. І колонки. Деякі потужні динаміки. Гігавати звуку. Крик українських матерів, які втратили своїх дітей від російських ракет та бомб! Кричу і плачу. Цілодобово. Завжди. Назавжди.... Спочатку для чоловіка, а потім для тебе!
"Рано чи пізно, це станеться.... »
І так! Зроби ковток, Марго... Проковтніть це!
Шалений Кiт
Следующая публикация
Нет комментариев