Предыдущая публикация
Про протистояння селян і військових в селі N.
День перший:
- Добрий день! А де можна купить картоплі?
- Та який купить, йдіть он в городі вкопайте скільки треба. Бо мені копати ніколи - робота, а ви йдіть і рвіть шо треба.
Залишили кошти.
- Ви оце шо поклали? А-ну, забирайте!
- Та ви шо, ми ж не бомжі якісь, в нас все є, тільки картоплі захотілося, а їхати на базарь далеко.
- Заберіть! Щоб я з військових гроші брала! Нам коли ви тут їздите аж спокійніше. Наче ви нас охороняєте.
Трохи пізніше. На столі лежать макарони й згущенка.
- А це ще шо таке?
День другий.
- А можна кропу купить?
- Не можна!
- Чого?
- А ви що ото тоді на столі залишили?
- Та нам же хотілось якось віддячити!
- Не робіть так більше!
- Як не будете брать у нас, ми у вас нічого не будемо брать. Так і знайте! То давайте дружити!
День третій.
- А де можна молока купить?
- Та зараз сходю до сусідки, принесу.
Дають сто гривень.
- Сусідко, дай молока хлопцям!
- Та он, тільки здоїла.
- Сто гривень тобі передали.
- Ти шо, а ну забери, щоб я на війні наживалася!
- Хлопці от молоко й ваші гроші. Сказала не візьме, на війні наживаться не хоче.
- Та що ж це робиться! Передайте їй тоді ось це.
- Та вона не візьме!
- Так і ми тоді не візьмемо.
В общім, поки 1:1.
UPD: Якось не було їх довго. Ми аж переживать стали.
- Не бачили хлопців?
- Не бачили.
- Треба було телефон взять. Чого було зразу не взять...
Аж раптом - їдуть.
- Ну, слава Богу. Де були?
- Та, на заданії.
- Успішно?
- Та нормально.
- Курка яєць знесла, дати?
- Та давайте, може окрошку зробимо...
✍Tatyana Dotsyak
@Olga Smolyar
Следующая публикация
Нет комментариев