Наумівцям…
Одвічна пуповина всього роду…
Де сонячно сміється дітвора,
Де сіються і проростають сходи
Надії нашої, і миру, і добра.
Тут кожен двір, садиба і сім’я
Пов’язані корінням і землею.
Тут МИ – наумівці. Де Я + Я + Я
І гордо величаємось Ріднею.
Бо все про всіх ми знаємо давно,
Й радіємо, й сумуємо, буває…
Ми тут посіяли оте своє зерно,
Що живить нас, єднає й захищає.
Лише У НАС є сонце золоте,
Яке ДЛЯ НАС сміється рушниково
Й калиною на знак добра росте
І розуміє кожне наше слово.
Невидимий зв'язок всіх поколінь,
Що об’єднав і прадіда, і діда, --
Не втратили ми. Як і неба синь,
Чи в золотих житах дитинства сліду.
Наумівці! Родино дорога!
Хіба нам з вами треба так багато?..
Щоб не ходила ворога нога,
Щоб не вбивали, й не гнівили хату.
Щоб не хворіли діти і батьки
І щоб збувались наші мрії й плани.
Ми – різні. Але рідні все-таки,--
Вже хоча б тим, що ми НАУМВЧАНИ,
Де Корні, Мітли і Симончуки
Переплелися долями своїми.
І те, що дбали рідні прабатьки,
Майбутнє наше далі ще нестиме.
То ж будьмо, люди, з мудрістю на «ТИ»»,
Забудьмо чвари, і обрАз не треба.
Нам ТАК не вистачає доброти…
Давайте ж почнемо з села і … з себе…
Одвічна праця наша непроста
Жадає інколи від долі й нагороди…
Хай будуть чистими і помисли, й святА
На всі віки наумівського роду!