Предыдущая публикация
Два роки тому на Херсонському напрямку загинув Юрій Каракай.
Мінімалістичемй памʼятник, гарна фотографія…
Після його загибелі Маруся Звіробій написала:
«Ти загинув, братику. Славна там компанія зібралася»
Кожен день війни додає до славної компанії все нових братиків. І я часто думаю, що Там уже набагато більше найкращих людей, ніж тут…
Два роки по тому не можу не плакати при згадці його прізвища - прізвища такого особливого друга.
Єдиний, єдиний, хто з перших хвилин війни називав іуду іудою, відкинув усяке «не на часі», не погодився на проголошене «єднання». Його час невпинно спливав… Відчував?
Він був особливим своєю справжністю, своєю правдою, своєю щирістю. Людської памʼяті йому не займати - його дописи вже стали класикою, а його могилу відвідують зовсім незнайомі йому люди. І це багато говорить про «всього лише загиблого» Юрія Каракая.
Біль, біль, біль…
Спочивай у мирі, друже…
Svetlana Samarska
Следующая публикация
Нет комментариев