Предыдущая публикация
Віталій Дейнега
I’m Fine – так називається наша робота цього року на американському Burning Man. Якщо дивитись на неї здалеку – це просто красиві і яскраві, майже іграшкові, букви. Але коли підходиш до них ближче – бачиш, що обшито їх елементами поверхонь, які пошкодили російські ракети, снаряди та кулі.
Люди стоять і дивляться. Іноді дуже довго. Сміливіші торкаються гострих країв. Багато хто плаче. Здається, наша ідея спрацювала і її почують тут десятки тисяч людей. Наша абсолютно неадекватна життєва ситуація стала для нас нормою, ми навчились бути сильними і святкувати життя навіть за цих обставин. Ми все менше реагуємо на ракети і смерть, горе і надзусилля, які доводиться докладати, щоби просто не зʼїхати з глузду від страхів війни і від почуття провини за те, що робиш недостатньо. Ми правда «в нормі», просто наша норма страшніша за нічні жахіття. Але ми живемо, боремося і навіть намагаємось іноді радіти. Ми «в порядку». Ми навіть готові щиро запитати у світу «а як справи у вас?».
Інсталяція складається з різних елементів. Найбільше серед них розстріляних і порваних уламками знаків «пішохідний перехід». Їх всього дванадцять. Це про людей, вбитих росіянами на початку війни просто за те, що вони переходили дорогу чи їхали на велосипеді у справах. Є два знаки «обережно діти». Один з них було знято біля повністю зруйнованої росіянами школи в Херсонській області. Коли я розказую глядачам про неї, то кожен раз показую фото залишків школи. Є шматок торгівельного центру. Одного з найкращих в Херсоні. В якому був Мак і купа різних магазинів. Його розвалили з танків у перші ж дні повномасштабної війни. Є великі дорожні знаки з назвами населених пунктів: від Великої Криниці до Херсона, Чернігова та Харкова. Кожен з цих експонатів практично музейний. Бо, наприклад, в Херсоні було всього три настільки великих знаки.
Крім того є хвіртки і шматки парканів. Наприклад, великі і важкі залізні ворота з Макарова, які вирвало і зімʼяло вибуховою хвилею. Вони про звичайних людей, вина яких була лише в тому, що вони вирощували огірки та картоплю, жили в Україні. І були вбиті суто через це. Також є шматки сонячних панелей та трансформаторів, які показують, що росіяни не тільки вбивають людей, а ще чинять екоцид, знищуючи зелену і не тільки енергетику. Є шматки спортивних і дитячих майданчиків з тих частини Херсонської області, де цивільні уже або вбиті, або поїхали. Є хвіртка від двору, знищеного до рівня грунту, будинку.
Один американець сказав, що в нашій інсталяції стільки горя і смерті, що це важко витримати і заплакав. Інший сказав, що в ній багато сили, бо якби ми були жертвами, а не воїнами – ми б її сюди не привезли.
Ми розказуємо про те, як пишем друзям, на будинки яких впали уламки збитої балістики:
- Як ти?
- Я нормально. Нас з мамою залатали в лікарні. Але все ок. Вікна обіцяють заклеїти плівкою. Дякую, що запитав.
- Цю зиму ми можемо зустріти без світла, тепла і води в частині осель.Але ми нормально
- Вибухи в моєму місті але в прилетіло в інші будинки. Я в нормі
- Я тільки з похорону друга, але я в нормі. Дякую що дочекались на роботі
Це наша нова норма. Норма, якої ми не хотіли і не заслуговуємо. Але в якій ми продовжуємо боротись і святкувати життя. Ми чесно відповідаємо: «я нормально», часто навіть не усвідомлюючи, що пишемо це з найстрашнішого з можливих снів. І ми абсолютно щиро готові запитати, як справи у них і подякувати за допомогу. Бо, як ми не усвідомлюємо глибини жаху з якого це пишемо, так і не усвідомлюємо сили цих слів. І того наскільки сильним став кожен з нас. Але цей контраст дуже відчувається тут. І він викликає дуже глибоку емпатію, повагу і захоплення нами. Саме тому так багато людей плаче біля нашої роботи. Але не тому, що нас жаліють. А тому, що захоплюються тим, ЩО і ЯК ми проходимо разом, кажучи «ми в порядку».
I’M FINE ;)
Віталій Дейнега.
Следующая публикация
Нет комментариев