Предыдущая публикация
Дмухнути світлом і піти в світи,
в оті світи що кожного чекають,
але ось так згадати назавжди,
заплющити, а спогади аж сяють.
Така людина що пройшла скрізь тінь,
що все навколо враз перевернула,
ось ця людина - згусток поколінь,
зійшла, зійшла і віру розвернула...
Проста людина і прості думки,
і мрії як промінчики літають,
здорові мої і твої батьки,
і сонце лагідне за обрій вже сідає,
а завтра день і руки в мозолях,
і буде хліб, і буде коло хліба,
і пісня розлилася по полях,
і посмішка в губах у мого діда...
закручені ті вуса догори,
біліють посивілими роками,
скільки ті ноги по землі пройшли,
у споминах згадає поміж нами.
Нам би лиш миру, діти ви мої,
і зацвіте життя в чарівнім краї, повернуться в колиску знову сни,
і люлі люлі мати заспіває..
Ох не дають нам дихати давно,
з ненавистю на край наш позирають,
і скрізь віки несли ми світло то,
що очі поколінню відкривають.
В одних руках і плуг, і меч кипів,
в полях пшениця,
в погляді- свобода,
ми хоронили кращих із синів,
ми боронили подих свого роду. Дмухнути світлом і піти в світи,
а діти нехай в мирі спочивають,
нам по стежині в вічність йти і йти,
а може хтось колись мене згадає...
І кожний погляд кинутий згори, прищуру я від сонця свої очі,
а ти мій сину, по землі пройди, щоби від кроків аж світились ночі....
Следующая публикация
Нет комментариев