Йду вперед, та немов - в нікуди,
Ви залишили світ, моя рідна,
Ви лишили цей світ назавжди.
Не приймає свідомість лукава
Тої правди, із смаком полину,
Вас, бабусю моя ласкава,
На яву вже більш не обійму.
Залишилась хатина порожня
Ваше ехо там досі живе.
Як приїдемо - серце кровю стікає,
Де ж ви, наша найрідніша, де?
Ви чеками нас місяцями,
Так в чеканні спливали роки.
Хоч на день, хоча б на годину,
Аби приїдждали всі ми.
Таких, як ви, людей тепер немає,
Ви - проста жінка з маленького села,
Що чесно діточок ростила,
Дитям війну пережила.
А я хотіла, так хотіла,
Щоб ви жили, щоб ви раділи,
Не зберегли ми вас, не зуміли.
Чи просто вас позвали небеса?...
Шматує серце, сповнює відчаєм :
Бабуся не вийде до воріт,
Ріднесенька нас не зустріне.
Шершаві ручки, вічні мозолі –
Де мій притулок, оберіг дитячий ?
Як смакувались Ваші киселі !
Пашіли пиріжечки на столі,
І борщик на плиті чекав гарячий !
Любили сісти Ви коло вікна –
Читали і онуків виглядали.
Бабуся наша все на світі зна –
Ми так пишались ! І порад питали.
На долю Вашу холодів і зим
Ой, випало багато ! Тільки ясним
Ви Сонечком були, Ви гріли дім !
Та, раптом тихо, непомітно згасли…
Як стане милою без Вас планета ?
Чи так до кого в світі пригорнемось ?
Всміхається рідненька лиш з портрета –
Бабусенька, бабунечка, бабуся…
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Комментарии 11