zutomur.narod.ru
Обламалася ніч, розчинивши свій сон,
Впали зорі, мов гуси поранені.
Ранок брів з долини, впустив сонце з долонь,
І воно небосхил обагрянило.
Рядном хмар обітерлося небо м'яке,
Роздягнувши костюм фіолетовий.
І розбилось проміння об шибки дзвінке,
Повне сміху, пташиного клекоту.
Зустрічав новий день я у ріднім селі,
Де садами розхристались вулиці,
Де зі сходу косинкою синьою ліс
До Гуменників лагідно тулиться.
Там де Мика пісенно тече між отав,
Поїть верби чубаті туманами,
Мій Щеніїв у серці добром проростав
І хати в вишнях-яблунях танули.
Так під небом своїм я ішов, хвилювавсь,
І здалось, що тополя всміхнулася...
Я дівчини портрет у думках малював,
Що із пісні до мене звернулася.
Вона вийшла з хлібів і спинилася в гаю,
Очі радістю в росах купалися...
Я стрічав край воріт рідну матір свою,
Якій в ніч цю без иене не спалося.
Щеніїв 15.07.1966р.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Комментарии 1
Обламалася ніч, розчинивши свій сон,
Впали зорі, мов гуси поранені.
Ранок брів з долини, впустив сонце з долонь,
І воно небосхил обагрянило.
Рядном хмар обітерлося небо м'яке,
Роздягнувши костюм фіолетовий.
І розбилось проміння об шибки дзвінке,
Повне сміху, пташиного клекоту.
Зустрічав новий день я у ріднім селі,
Де садами розхристались вулиці,
Де зі сходу косинкою синьою ліс
До Гуменників лагідно тулиться.
Там де Мика пісенно тече між отав,
Поїть верби чубаті туманами,
Мій Щеніїв у серці добром проростав
І хати в вишнях-яблунях танули.
<p...ЕщёОбламалася ніч, розчинивши свій сон,
Впали зорі, мов гуси поранені.
Ранок брів з долини, впустив сонце з долонь,
І воно небосхил обагрянило.
Рядном хмар обітерлося небо м'яке,
Роздягнувши костюм фіолетовий.
І розбилось проміння об шибки дзвінке,
Повне сміху, пташиного клекоту.
Зустрічав новий день я у ріднім селі,
Де садами розхристались вулиці,
Де зі сходу косинкою синьою ліс
До Гуменників лагідно тулиться.
Там де Мика пісенно тече між отав,
Поїть верби чубаті туманами,
Мій Щеніїв у серці добром проростав
І хати в вишнях-яблунях танули.
Так під небом своїм я ішов, хвилювавсь,
І здалось, що тополя всміхнулася...
Я дівчини портрет у думках малював,
Що із пісні до мене звернулася.
Вона вийшла з хлібів і спинилася в гаю,
Очі радістю в росах купалися...
Я стрічав край воріт рідну матір свою,
Якій в ніч цю без иене не спалося.
Щеніїв 15.07.1966р.