«Хати, коли ви не палали…
Таких століть нема на тлі –
на тлі історії орала:
то вас монголи “в дим пускали”,
тепер – "болотні їх раби"».
* * *
Хати, ви всіх світів начала:
щастя, любові, доброти…
Та не сховати вам печалі –
на призьбі, в стрісі, у вікні.
Ви стукали в усі століття,
щоб не палили вороги…
та – ні: людоподібне сміття
вас руйнувало доноги.
Яка в вас життєдайна сила!
Скільки родів ви возвели!
Які шляхетності ростили –
для миру в світі, без ганьби!
Ви в снах – у весняному квітті –
до скону снитиметесь нам:
ось – двір, ось – двері, вікна-квіти…
Все єство наше – вічно там.
Ви знову жертви лихоліття –
вогонь-розвалля терпите…
Натоміс