)
Маркіняцкія трускаўкі.
Адгулы..Радасць..Адпачынак -
Яго даўно не даставала.
Ды як без клопату жанчыне,
Трускаўкаў у склепе не хапала.
Ізноў дарога ў Маркіняты-
Мой астравок дзіцячай долі.
І вось я ля Пятроўскіх хаты,
Дзе, кажуць, ягадаў даволі.
Свяціла сонейка гасцінна,
Трускаўкі умомант чырванелі.
І два вядзерцы за гадзіну
Паспелай чырванню гарэлі.
Гаспадарам мая ўдзячнасць,
Што ў працы рук не шкадавалі!
Ды толькі выйшла непрадбачнасць,
Часы ў горад не спяшалі.
І не пыталіся дазволу,
Ішлі са стрэлкамі павольна.
І я пайшла наведаць школу
Жаданы ён напрамак школьны.
Прыйшла туды і абамлела..
Вакол пустэчнае раздолле!
А школа на мяне глядзела
Праз вокны чорныя ад болю!
Дзе нашы класныя пакоі?! -
Там зеляніна ўзрастае...
І як набыць душы спакою,
Калі мінулае знікае?...
Як быццам класы не гудзелі
Вясёлым смехам перапынкаў?!
Званочкі шчыра не звінелі
Для жвавых хлопчыкаў, дзяўчынкаў...
Замест страхі ў школы неба,
І рэдкі плот зусім гарбаты.
Каму было такое трэба?!
І хто ў гэтым вінаваты?!
Прабач нас, школа дарагая,
За выгляд твой, за разбурэнне!
Сучаснасць не заўсёды дбае
Пра душы новых пакаленняў!
Праз вокны чорныя глядзела,
А там...настаўнікі, ўрокі.
Ды стрэлкі хутка ўжо ляцелі
І час ад'езду недалёкі.
Балюча з вёскай развітацца,
Журботныя ў жыцця папраўкі.
І з болем будуць успамінацца
Мне Маркіняцкія трускаўкі...
( віртуальны вечар сустрэчы).
Родная школа
Кінуты будынак і вакол пустэча,
Толькі ранак будзіць там птушыны хор.
І Клява- рачулка зажурчыць ўдалечы,
Быццам бы да хваляў кліча школьны двор.
І здаецца хутка зазвініць званочак,
І на перапынак рыне дзетвара.
Хай лятуць гадочкі толькі побач крочыць
Блізкая, далёкая школьная пара.
Колькі там прыгожага,дабрыні і свету
Ў школе Міхайлоўшчынскай мы перанялі.
Дзякую я лёсу і жыццю за гэта,
Што той Рай ў Спадчыну шчыра мне далі.
Памятаю клумбы, поўныя цюльпанаў,
А вакол нарцысы як вартаўнікі.
А над голлем клёнаў, ліпаў і каштанаў,
Весела спявалі песні жаўрукі.
Цёплаю ўтульнасцю, чысцінёй пакояў,
Сустракала ўсіх нас школа з году ў год.
Поўніліся класы скрозь дзіцячым роем,
Без журбы- самоты, гора і турбот.
Добрыя настаўнікі, шчырыя ўсмешкі-
Часам за свавольніцтвы вы даруйце нас.
Хоць лёс у даросласці даў нам на арэшкі-
Не забыць нам школьны і шчаслівы час.
Не забыцца родную вёску Маркіняты,
Школьнае сяброўства- лепшыя дзянькі.
Хай паўвека пройдзена ў радасцях і стратах,
Ды ў глыбінях памяці- мы выпускнікі.
Усе ўсхваляваныя, у руках букеты,
Светлыя, прыбраныя ў белых фартушках.
Як жа часта гэтыя родныя сюжэты,
Паўстаюць у памяці, ў сэрцы, ў вачах.
Хай няма больш школы, апусцеў будынак,
Клумбы пустазеллем брудным зараслі.
Толькі з цягам часу памяць не загіне,
Пакуль вучні школы ходзяць па зямлі
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Комментарии 6
Уклад жыцця, Прырода
І мы самі...
Хай перамены ўсім нясуць святло,
Каб у душах нашых пуста не было..)