Предыдущая публикация
Сховався день за сивою горою
Під супровід горластих цвіркунів,
Повільно небосхил хтось перекроїв –
Один краєчок у легкім вогні.
Спускався вечір… Дихав полинами…
На мить здалося, з ним п’янію й я.
Десь зірочки несміло виринали.
Хмеліла від краси тої земля.
Кудись подався непосида-вітер,
Розкрилилася ніч п’янка, густа.
Собою зайняла вона пів світу,
А десь кохання мед пили уста…
23.01.2022.
Ганна Верес Демиденко.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Комментарии 16
Не видно сонця із-за темних хмар.
Хтось руку допомоги простягає,
Тепло дарує, ніби дивний жар.
Коли всі відвернулися від тебе,
Не падай духом, все мине ти знай.
Навколо подивися і на небо,
Надію в краще лиш не відпускай.
Життя розставить все, як має бути,
Промінчик сонця з'явиться щораз.
Добро людей не можна позабути,
Воно дорожче від усіх прикрас.
Хай кожне серце доброта рятує,
Не буде місця заздрості і злу.
Щоб завжди поруч був, хто душу чує,
Дорогу стелить перлами добру.
Н. Кузьменко
10.07.2024
Світанням тішся всупереч погоді,
Відкривши душу голосу трави,
Спивай ці дні, як в спеку чисту воду.
Довірся Богу і молись за всіх.
Це дасть наснагу рухатися далі.
Нехай розвіє твій веселий сміх
Хвилини відчаю і чорні дні печалі.
Оксана Сметанюк
Ви чуєте, вже поле пахне хлібом,
Вечерею, сніданком і обідом,
Скоринкою духмяною із печі,
Бо липень...бо жнива, до речі.
Вже нива налилася колосом,
Вже жайвір сповіщає голосно-
Що буде в нас зерно і половА-
Жнива на носі, людоньки, жнива!
І буде в нашім краї шум і гам,
То не війна, не звуки то гармат,
Комбайни вийдуть в поле тут і там,
А десь нас захищатиме солдат...
І буде йому снитись в чужині,
Хлібина свіжа вдома на столі,
І руки мамині і татові поля,
Що сили додають йому в боях...
Допоки сієм хліб ми у селі,
Не знищить нас ніхто на цій землі!
Налитим колосом нехай буяють ниви,
Ми будемо іще усі щасливі!
Наталія Стельмах.
Жнива вже йдуть
Недавно ще ходили ми до школи,
Жили так безтурботно і щасливо.
Здавалось, що життя – це справжнє диво.
Турботу проявляли мама й тато,
Здіймались мрії в небеса крилато,
Нас зустрічали батьківські пороги
І простелялись вишиттям дороги.
Та все минає... все біжить невпинно...
Буває, щось в душі гірчить полинно,
На серці біль, неспокій, смуток, туга,
То чорна у житті, то біла смуга.
З молитвою ми всі йдемо до Бога,
Коли біда, нещастя і тривога.
Коли в душі так боляче і важко –
Так хочеться злетіти, наче пташка.
І розпростерти над землею крила,
Були щоб і запал, й завзяття, й сила,
Щоб все було натхненно і по плечу,
Добра напитись вволю і досхочу.
Ми знаєм — пройде все, усе минеться
І знову доля сонцем усміхнеться,
Нарешті дочекаємося миру
І небо пісню розіллє пташину.
Оксана Козак