Дійшовши до Місії, хотіли піти до Віфінії, але Дух не допустив їх. Минувши ж Місію, прибули до Троади. І було вночі видіння Павлу: став перед ним якийсь чоловік македонянин і благав його, кажучи: прийди в Македонію, і допоможи нам. Після цього видіння ми відразу вирішили піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангеліє. Тож відпливши з Троади, прибули ми прямо в Самофракію, а на другий день до Неаполя, звідтіля ж у Филипи, — це перше місто-колонія в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті кілька днів. Дня ж суботнього вийшли ми за місто до річки, де, за звичаєм, був дім молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, які посходились. Прислухалася й жінка одна, з міста Фіатир, яку звали Лідія, купчиха, що торгувала кармазином, і Бога шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб зрозуміти те, що Павло говорив. А коли охристилась вона та її домашні, то просила нас, кажучи: якщо ви признали, що вірна я Господу, то прийдіть у дім мій і живіть. І переконала нас. І сталось, як ми йшли в молитовний дім, то нас перестріла служниця одна, одержима віщунським духом, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм. Вона йшла слідом за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: оці люди — це раби Всевишнього Бога, що вам звіщають дорогу спасіння! Це вона робила багато днів. І обурився Павло, і, обернувшись, промовив до духа: в ім'я Ісуса Христа наказую тобі вийти з неї. І того часу дух вийшов. А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на площу до начальників. Коли ж їх привели до воєвод, то сказали: ці люди, будучи юдеями, бунтують наше місто, і проповідують звичаї, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати. І натовп піднявся на них. А воєводи здерли одежу із них, та звеліли їх бити палицями. І, давши їм багато ударів, посадили у в'язницю, наказавши в'язничному дозорцеві пильно стерегти їх. Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в'язниці, і ноги їхні забив у колоди. Опівночі Павло й Сила молячись, Богові співали, а ув’язнені слухали їх» (Дії. 16:6-25).
Апостол Павло із Силою в темниці, у Филипах, були силою закуті в колоди. І посеред ночі вони прославляли і поклонялися Богу. Поставте себе на їх місце. Ось ви пішли туди, бо повірили, що Бог послав вас, а все закінчилося тим, що вас побили і закували в колоду. Думаєте диявол не говорив йому: «Тепер бачиш, ти просто розплачуєшся за все те зло, яке ти зробив до того, як повірив Ісусу»?
Нагадаю, що апостол Павло до навернення був причетний до вбивства християн.
«І вивели Стефана за місто, і почали побивати його камінням. А свідки склали свій одяг у ногах юнака, який звався Савлом» (Дії. 7:58). «Савл же схвалював його вбивство… А Савл нищив Церкву, вдираючись в доми і витягаючи чоловіків та жінок, віддавав до в'язниці» (Дії. 8:1, 3). «А Савл, іще дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвященика, попросив від нього листи у Дамаск, до синагог, щоб, якщо знайде яких чоловіків та жінок, що слідують за вченням Ісуса, то зв'язати й привести їх до Єрусалиму» (Дії. 9:1-2).
Але той самий Павло написав: «Браття, я себе не вважаю, що я досягнув; а тільки, забуваючи те, що позаду, і йдучи вперед, я ПРАГНУ до мети, до нагороди високого поклику Божого у Христі Ісусі. Тож усі, хто досконалий, так повинен думати» (Флп. 3:13-15).
Апостол каже: «я прагну, тобто чиню тиск, йдучи вперед». Цим тиском є любов Божа — робити те, що сказав Бог. І цей тиск був сильніший за той тиск, який чинив проти Павла диявол.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Нет комментариев