Стоїть, і плаче, як жива.
Навколо вже немає тину,
На східцях проросла трава.
Побиті вікна, зняті двері,
Нема у хати хазяїв,
Город заріс, засохли вишні,
До долу похилився хлів.
І згадує собі хатина
Як будували всім селом,
І як збиралася родина,
Співали пісні за столом.
Тепер пуста... Стоїть, зітхає,
Що залишилася одна,
Що в неї мешканців немає,
І що не прибрана вона.
Та мислить: - де ж поділись діти?
По всьому світу розбрелись.
Чи будуть, як настане літо,
Так, як з'їжджалися колись?
Вони далече. Видно, доля
У кожного тепер своя:
Одне - пишаєтся собою,
І тільки знає: Я, та я!
Друге - мовчить, не хоче знатись,
Третє - за чарочку взялось...
Але ж на них чекає хата,
І хоче щоб отак збулось:
В розбиті вікна, на дорозі,
Побачити своїх дітей!
І стіл здоровий на підлозі!
І повно за столом гостей!
Хата - як вишита хустина!..
Нема… Ні дочки, і ні сина.
Не встріне батько біля тина...
Стоїть сумуючи, хатина.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Нет комментариев