Предыдущая публикация
Щойно прочитала вірш Оксани Рудич і народився спонтанно мій ...
Якби не ти, свавільна "сестро",
То Україна б мирно жила.
Літа голодні, зими й весни--
Це ти, нелюдяна, створила.
Століттями ти проливала
Кров українців, як водицю,
Й голубооко позирала
На Україну, мов вовчиця.
Чуєш, я плакати не буду!
Стали свинцевими сльозини--
Вони тобі поцілять в груди
За біль невинної дитини,
За скроні материнські білі,
Чорні хустки, допоки світу...
Слова кохання зльодянілі
Між весняного буйноцаіту...
Ти не сестра, а воріг лютий,
Що сіє тільки смерть й руїни.
На ланцюзі, як звір, прикутий,
Будеш ти однієї днини.
Не вклониться моя Вкраїна
Тобі ніколи! Чуєш кате?
І Бог Всевишній, і людина
Тебе весь вік будуть карати.
Волю свою, свою свободу
Будуть сміливці боронити,
Щоб українському народу
У славі й мирі завжди жити.
У рідній пісні, слові ріднім,
Щоб квітла Україна - мати .
В коханні щирім, ділі пліднім
Могла міцніти і зростати...
18.02.22.
Світлана Рибчук(Боднарук)
Следующая публикация
Нет комментариев