Предыдущая публикация
ЧОГО КОБЗАРЮ НIЦ НЕ КАЖЕШ!!!
Чого Кобзарю нiц не кажеш,
Лиш, тихо дивишся з небес,
Про землю нашу, лихо враже,
Що, впало, наче тяжкий хрест...
Що Украiну, хочуть вбрати,
В колючий терновий вiнок,
В тяжкi кайдани закувати,
Та, подiлити, як шматок...
Щоб ти сказав на це Тарасе,
В iсторiю колись дивившись вдаль,
Як, вовк, на нашу землю ласий,
Знов, той, самiсiнький москаль?
Колись у школi, в сьомiм класi,
Вивчали твори твоi ми,
Та, лиш тепер, пробач Тарасе,
Слова цi в серцi ожили...
Як наших били на майданi,
Нещаднi, тi, кати пихатi,
Згадaлись вiршi про кайдани,
Й врага, що сидить в твоiй хатi...
Що ти б, сказав про наших фарисеiв,
Що так, у чесностi клялись,
Та, вхопивши омрiянi портфелi,
В бiк протилежний подались...
Нiхто, нiкого не боiться,
Дiлять, крадуть, спокiйно сплять,
В очах лиш евро в них двоiться,
В вухах купюри шелестять...
А ми народ, нещаснi люди,
Нам затягнути кажуть паски,
Повiдомляють:" ще сильнiша криза буде,"
Та, знову евро пiдросте до Пасхи...
Вони байдужi до народу,
Згори лиш дьоргають смичок,
От, вам рахунки газ i воду,
Самi - в приватний лiтачок...
Учора вiн народом обирався,
Такий, правдивий, простолюдин,
А зараз в крiслi в пiр'я вбрався,
Та, чимось схожий став до Юди...
Прошу Тарасе, про одну умову,
Цим брехунам у снi з'явись,
Нахмур своi, суворi брови,
Та, крикни грiзно :-"СХАМЕНИСЬ!!!".
ОЛЕНА ГОЛУБ'ЯК.
Iншi вiршi читати у замiтках...
Следующая публикация
Нет комментариев