Предыдущая публикация
ЧУДОТВОРНИЙ ОБРАЗ СЕРЦЯ ХРИСТОВОГО
МОЛИТВА
Найдостойніший любові, наймиліший Ісусе, днесь наново без застереження посвячуюся Твоєму Божественному Серцю, Тобі посвячую моє тіло зі всіма змислами й душу зі всіма її властями, Тобі віддаю ціле моє єство.
Прмийми, Ісусе улюблений, Обручнику моєї душі, моє бажання, потішати Твоє Божественне Серце, хочу до Тебе належити.
Прийми мене в посідання, нехай не мою віднині іншої свободи, окрім свободи Тебе любити, нехай не маю іншого життя, лише терпіти і умерти для Тебе.
В Тобі я покладаю безмежне довір`я, по Твоєму безконечному милосердю надіюся прощення гріхів.
Віддаю в Тової руки всі мої журби, а передусім справу мого вічного спасіння.
Обіцяю Тебе любити й Тебе почитати аж до остальнньої хвилини мого життя, обіцяю розширювати по силах почитання Твого Найсвятішого Серця. Амінь.
Зцілює від тілесних і духовних недуг.
Про ікону Сеця Хритового :
Її історія така. 23 червня (за старим стилем) 1888 р., перед Різдвом Івана Хрестителя, у хатині побожного селянина Іллі Мостового сталося диво: стара ікона із зображенням Христа-Чоловіколюбця почала випромінювати надзвичайне світло. До цієї ікони стали приходити люди з ближчих і дальших місцевостей, щоб з вірою у серці в молитвах випросити для себе і своїх рідних та близьких допомоги у різних потребах, нещастях і терпіннях земного життя.
Через певний час парох села о. Діонісій Дияковський разом із війтом Михайлом Швалюком поїхали до Львова, до адміністрації Митрополита Сильвестра (Сембратовича), і просили прислати Духовну комісію. Однак комісія до Кривого так і не приїхала, оскільки працівники митрополичого управління були зайняті підготовкою Львівського провінційного собору.
Образ урочистою процесією перенесли до церкви і поставили у правому бічному престолі. Згодом за пожертви селян для Кривецької чудотворної ікони Серця Христового було виготовлено срібні шати.
З благословення Митрополита Сильвестра (Сембратовича) з 1889 р. в с. Криве щорічно 7 липня (Різдво Івана Хрестителя) та 21 вересня (Різдво Пресвятої Богородиці) відбувалися величаві відпусти.
Після повернення церкви у лоно УГКЦ наприкінці ХХ ст. ці відпусти було відновлено.
Следующая публикация
Нет комментариев