Нові проблеми як гриби ростуть.

А далі що? Що далі нам робити?

В яке майбутнє пролягає путь?

Ми всі так вірили в ясне майбутнє,

Такі пориви благородні в нас були.

Ось і прийшло воно — злиденне і безпутнє,

Як допуститися до цього ми могли?

Не знаю я, чому ми всі в болоті.

І далі нас засмоктує та твань.

Працюєм, ніби, чесно на роботі,

Не переходим допустиму грань.

А глянеш навкруги — і біль проймає —

Якісь ми стали не такі.

Бо ж на обличчях усмішки немає,

А зло росте, неначе будяки.

І я не знаю, як це все змінити,

Щоб людям в серце радість повернуть.

І доброту в їх душах оживити,

І совість первозданну в них вдихнуть.