Предыдущая публикация
#віршівійни
#здохнітькацапськівиродкиіприхильникирусскаваміра
Дорогая, привет, мы тут зашли в Гостомель.
Ну, скажу тебе, очень весело тут ходить.
Нам сказали хуярить укропов, они тут стонут.
Ты скажи, дорогая, что тебе прихватить?
Мы с ребятами тут, дорогая, засели на точке.
Извини, отвлекусь, попрошу кого-то долить мне».
Дорогая сидить удома з малим синочком,
поки татко в Бучі ґвалтує неповнолітніх.
Дорогая готує їсти, працює в школі.
Із екрану їй кажуть, що «скоро грядет парад».
«Дорогая, я тут застрелил одного Мыколу.
Выходил погулять с собакой — прикинь, дурак».
Дорогая сміється: «А как там вообще обстановка?».
«Да стреляем тут помаленьку который день.
Проезжаю сейчас мимо мертвых на остановке —
Нехуево, родная, мы тут разнесли Ирпень».
«Молодцы, — радіє Родная. — Вали их дальше.
Кстати, что там вообще по технике, по вещам?».
«Привезу, дорогая, будешь как генеральша —
Я ж тебе обещал.
Я нашел тут тебе и косметику, и стиралку.
Щас немножечко только укропов еще накроем».
Дорогая словам сміливця радіє палко.
Дорогая чекає додому свого героя.
І герой героїчно привозить додому блендер,
І жіночу білизну — з будинку в Бучі на розі,
Подушки, простирадла, каструлі, багато пледів.
І зелені везе кросівки, дитячий розмір.
І Родная вже пахне ірпінським парфумом пряним.
Діти граються краденим, мліють старі родітєлі.
І згорають усі від іскри цигарки п’яного
героїчного руского воїна-освободітєля.
Следующая публикация
Нет комментариев