Предыдущая публикация
Мені приснилась мама нині -
Давно не йшла у мої сни...
Як і колись, в білій хустині,
З відром джерельної води...
Не зміг відразу і впізнати,
Я ж старший вже на стільки літ, -
Лиш тільки щось хотів спитати,
Та закрутився білий світ...
А потім стало все як треба -
В дитинстві знову опинивсь:
Хилилось сонце до крайнеба
І я до мами притуливсь...
Я чув тепло її долоні
На кучерявій голові
І запахи п'янких півоній,
І ніжність теплих, добрих слів.
Я побував в порі щасливій -
У тій, найкращій на землі -
У безтурботнім, світлім диві,
Там, де ми всі іще малі...
І не хотілось прокидатись ,
Та зрадник-сон кудись утік...
Мені іще б на мить зостатись,
На мить, що уві сні - як рік.
Розтануло все на світанні
І розтеклося, як вода,
Лишилося десь там в тумані
Дитинство й мама молода!
Так більше і не зміг заснути -
Солодкий сум на душу ліг,
А за вікном вже було чути,
Як день новий почав свій біг...
Богдан Іваночко #Ностальгія
Следующая публикация
Комментарии 1