Предыдущая публикация
Якшо ти пам'ятаєш, мені в Катюжанці дали ікону святого Миколая для Лєри.
Ось саме він, мабуть тримаючи за руку, і повів її на небо.
Чого я так розумію? А того, що я стояла біля неї на колінах, тримала в своїх долонях її малесеньку ручечку і більше години розмовляла зі своєю дитиною. Вже минуло 19-те, і раптом її очі почали дивитися не на мене, а крізь мене.
- Лерочка, ти щось бачиш?
- Бачу.
- А що ти бачиш, розкажеш?
- Потім, пізніше.
- Ну хоч трохи розкажи.
- Тихо, тихо, - прошепотіла вона та забрала свою руку.
А згодом, уже зі знайомим мені подихом, відлетіла її душа.
З цим і живу.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Комментарии 8