Предыдущая публикация
М І С Т Е Ч К О
Світлана Макаревська
( на прохання читачів)
Вже ніколи містечка такого не буде...
А в моєму дитинстві було.
Невибагливий лад, непоквапливі люди -
ще не місто, і вже не село.
Три світи: українці, поляки, євреї -
три народи, три мови, письма-
щедру землю подільську вважали своєю,
і ріднилась земля з усіма.
За своїми канонами служби справляли
у містечку піп, ксьондз і равин.
Там колись по-сусідськи три храми стояли
(я застала лиш рештки руїн).
А таке екзотичне імен розмаїття,
як у школі лунало у нас,
не збере вже ніколи майбутнє століття,
не відродить минаючий час.
Єва, Ріва, Арон, Едуард і Світлана,
Франя, Франц, Володимир, Еміль,
Буся, Рая, Таміла, Генефа і Ганна,
Юзько, Полько, Давид і Василь...
Нас тоді атеїстами прагли зростити,
ми співали радянські пісні.
Але Паску любили дорослі і діти.
Пасок три - попідряд- навесні.
Крадькома частували мацою подружки,
куштували відтак крашанки.
І спливало дитинство - секрети на вушко,
золотаві з кульбабок вінки...
Ще батьки працювали: у полі, в пекарні,
в кого- бондар, у кого - монтер.
Наші мами були молоді ще і гарні,
пам'ятаєм їх цвіт дотепер.
Над містечком у сутінках сходили зорі.
Грав баян - провінційно, протяжно...
Ми вже знали : домівку покинемо скоро,
та не знали, що дехто назавжди.
Розкидало єврейські родини по світу
( старі хати й садочки зітліли)-
їм нема вже до кого туди приїздити,
аж хіба, до батьків на могили.
Хай живеться в далекім краю непогано,
дітям рідною стала англійська,
але згадка прилине - і серце потягне
в містечкове далеке дитинство,
де в четвер і в неділю буяли базари,
де пеклись у печі паляниці,
де, закохані, вперше ходили у парі,
цілувалися біля криниці.
Вже ніколи такого містечка не буде -
не повернуться побут і звичай...
Хоч і досі трудящі там мешкають люди
і містечком місцину ту кличуть.
Следующая публикация
Нет комментариев