Як на фронті. Бо є в нашому житті ще й духовний фронт, де теж треба перемагати ворога… Неймовірна акустика храму, красиві і схвильовані голоси священників, що лунають у піднебессі. І можна нарешті видихнути, коли вони входять до вівтаря, де вільніше і безпечніше… Урочистий та суворий Митрополит Епіфаній у стилізованій під вишиванку рясі, його молитва за звільнення землі украінськоі від чужинців, відверта Різдвяна проповідь, обличчя в натовпі членів уряду та парламентарів, військовий із оселедцем, якого жінки пропускають без черги до причастя, веселі колядники з Гуцульщини… Їхнє голосисте — роди, Боже, жито ще й на нове літо; роди, Боже, сливи, щоб були щасливі; роди, Боже, бджоли, щоб були здорові… Щирість обіймів священницькоі братії у вівтарі, гордість на іхніх втішених розслаблених обличчях: вони змогли… А владика втомлено знімає свої святкові рицарські обладунки, і поправляючи хреста на чорній буденній рясі так, як військові поправляють перед атакою бронежилети, рішуче, ввівши в ступор охоронців, впевнено йде до виходу просто крізь отой тісний тисячний натовп… Нехай, Господь, буде милість твоя на нас, бо ми надіємось на Тебе…
Lyudmila Semenyuk
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Комментарии 3