Предыдущая публикация
Наче нічого там немає
На тому клаптику землі,
В тому далекому селі...
Чому ж так серденько стискає
Коли вертають журавлі.
Душа щораз частіше плаче.
Туманом сивим голова.
І сонце там тепліше наче
І небо вищим вигляда.
Чому стежина в споришах
Ранковою вмита росою
Так часто сниться по ночах
І ніби кличе за собою.
Хатина в яблунях, в саду...
Мене там мама колисала
І колискової співала.
У спогадах туди іду.
Напевно все таки щось є.
Згадаю - серце наче птах.
Ніяк забути не дає
Той клаптик світу у думках.
Щораз лечу на ті простори,
У ті сади, на ті поля.
Хоча не вернеться ніколи...
Там рідна батьківська земля.
#антонінагенелюк
Следующая публикация
Нет комментариев