Бо її ніколи не було вдома. Коли вона йшла - я ще спав, коли вона поверталася - я вже спав. Тож весь свій час я забивав іграшками та бавився у редактора - випускав журнал про інопланетян, малював від руки персонажів, карлякав тексти хвилястими лініями і таке інше. Одного разу наш товстолапий собака Топік (брат ласкаво кликав його "Ушльопік") пошматував мою улюблену іграшку - старого одноокого ведмедя Ярка. Я дуже сильно вередував з цього приводу, намагався його самостійно латати-клеїти. Але, як ви розумієте, майстер з мене був нулячий. Тому, якось доживши з цим горем до ночі, я ліг спати. А вранці, коли прокинувся, побачив, що Ярко ніби щойно з магазину, ще й з обома очима. Виявилося, що мама шила його ледь не до ранку, а потім відразу побігла на зміну. Я тоді з вдячності їй написав записку, за типом: "я тебе також люблю, мам". Принаймні так воно звучало моєю мовою. Для мами ж це були просто кольорові закарлючки на листочку в косу лінійку, який вона досі зберігає в сімейному альбомі.
© Марк Лівін
Присоединяйтесь к ОК, чтобы посмотреть больше фото, видео и найти новых друзей.
Нет комментариев