Предыдущая публикация
ТРИДЦЯТИЛІТНІМ НАЗАВЖДИ ПОВЕРНУВСЯ ДО РІДНОЇ ШКОЛИ
Минулої п’ятниці у Колківському ліцеї, що на Маневиччині, відкрили меморіальну дошку на честь комбата 51-ї Володимир-Волинської механізованої бригади майора Леоніда Полінкевича, який загинув у бою під Волновахою на Донеччині
Валентина БЛІНОВА
19 вересня йому виповнилося б 30 років. Напевне, ще ніхто з колишніх випускників ліцею не збирав на свій день народження стільки гостей, як зійшлося минулої п’ятниці на шкільному подвір’ї. От тільки сам іменинник на урочисто–жалобну церемонію дивився з небес, де його душа спочиває після жахливої трагедії.
Коли ще навчався у ліцеї, йому не раз доводилося виконувати особливо почесну місію – бути прапороносцем. Тепер національний стяг і прапор школи найкращі учні цього закладу винесли на його честь, а скорботні миті хвилини мовчання озвалися гірким болем у серцях дітей, вчителів, бойових побратимів, односельчан.
— Ніколи я, дитина війни, навіть гадки не мав, що на шкільній лінійці говоритиму про тих, хто згорів у горнилі боротьби за Незалежність, – сказав, звертаючись до присутніх, директор навчально-виховного комплексу «Колківська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів-ліцей» заслужений учитель України Віталій Котеленець. – Один із цих героїв – наш учень Леонід Полінкевич. Вірю, що будемо пам’ятати всіх бійців, котрі, як і він, захищали державу від путінських псів.
Патріотично-жалобна хвиля захлеснула душі і дорослих, і дітей, об’єднавши гірким відчуттям непоправної втрати. Витирали сльози дорослі. Не могли стримати їх старшокласники. Але особливо вразили емоції молодших школярів – вони плакали, мов переживали особисту болючу втрату. Кажуть, горе, поділене навпіл, – це півгоря. Напевне, таке співчуття односельчан – найкраща підтримка для батьків загиблого героя Олександра Олексійовича та Ганни Андріївни, його сестри Світлани, вдови Ірини та маленької донечки Сашеньки, які теж були присутні на цих скорботних іменинах.
Про те, яким був Леонід Полінкевич, пригадали його перша вчителька Ганна Гапонюк, однокласниця Наталія Багінська, боєць 51-ї Володимир-Волинської механізованої бригади Микола Андрощук. Світла людина — саме таким залишився він у їхній пам’яті.
— Незвичайна подія зібрала нас на подвір'ї школи – відкриття меморіальної дошки на честь справжнього героя України, – сказала голова Маневицької райдержадміністрації Людмила Кирда. – Він був здібним учнем, люблячим сином для батьків, добрим чоловіком для дружини, ніжним татусем для доньки. Та найперше – справжнім патріотом рідної землі. З нього мають брати приклад вихованці ліцею.
Після урочистої лінійки рідні майора Полінкевича, його бойові побратими Роман Шерстюк та Микола Андрощук, випускники школи, які брали участь у бойових діях у зоні АТО, — Олександр Гусак, Юрій Лойко, Богдан Соколов, Андрій Сидорук, Микола Ковальчук, Михайло Сидорук, Василь Воронюк, Сергій Новак, а також вчителі та учні зібралися у шкільному вестибюлі, де відкрили меморіальну дошку на честь героя. Її освятили священики місцевих храмів. Коли спало біле полотнище, на присутніх із чорного каменю глянув Леонід Полінкевич — такий же, як і на знімках, розміщених поряд на стенді. Вони зафіксували короткі, але щасливі миті його життя, що яскраво спалахнуло і так швидко згасло.
… Ось він, ще маленький хлопчик, довірливо тулиться до батька. А це вчиться грати на акордеоні. Далі — в колі однокласників, у формі курсанта, з молодою дружиною у день весілля…
— Льончик (саме так його називали у школі) був здібним учнем, – пригадала класний керівник Світлана Садова, вчителька української мови та літератури. – Товариші його дуже любили за спокійну вдачу, світлий розум, принциповість, наполегливість, відповідальність, товариськість. Був ведучим конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти». Міг легко вступити до будь-якого вишу, бо на відмінно закінчив школу. Але вирішив стати військовим. Не забував учителів – вітав зі святами, навіть на весілля запрошував.
На дверях кабінету української мови та літератури тепер меморіальна табличка з портретом загиблого воїна. Сюди прийшли його однокласники. Вони зайняли свої місця за партами. Лише на третій біля вікна – квіти. Там сидів Льоня, який уже ніколи не повернеться з неоголошеної війни.
Ще один пам’ятний знак на його честь – на дверях кабінету, де ліцеїсти навчаються захищати Вітчизну. Найкращий приклад для них – комбат Полінкевич, справжній герой України. А такі, як він, не вмирають.
P. S. Директор ліцею Віталій Котеленець просив через газету подякувати керівнику приватного підприємства «Меморіальна архітектура» Дмитрові Потапчуку з Луцька за те, що його колектив виготовив пам’ятну дошку.
Следующая публикация
Комментарии 2