В жовтім листі беріз заховалася,
В грушці Бері і сливці Ренклоді.
Одяглась по останній моді -
Черевички, плащі, парасольки.
І нашила спідничок без голки.
І наткала ряденець під двері.
І покликала всіх до вечері.
Я таку ще не бачила й досі
Ні в траві, ні у бабинім просі,
Ні під хатою, ні біля гаю.
Я таку лишень ще виглядаю.
А вона вже ось тут, входить в хату.
Кладе жовті квітки на загату.
Несе миску, з Ранетами тацю.
Ой спасибі, рідненька за працю.
Це вже ти, моя осінь-подружка,
Жовте плаття, оборка і смужка.
І пальтечко з відтінками "беж".
Це вже ти, моя осінь, авжеж.
Це вже ти мої двері відкрила,
Медом спасівських нас піддобрила.
А сама і не їла, й не спала.
Хочеш правду? - тебе не чекала.
Бо з тобою ідуть холоди.
Бо жовтіють поля і сади.
І на кладочці вже слизько-слизько.
І вже сонечко падає низько.
І сама я з тобою човпуся -
То зітхаю, то лишень молюся,
То збираю усе, то трясу.
Жовті квіти у хату несу.
✍️Галина Потопляк.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Комментарии 5