Дочитайте цю публікацію до кінця і Ви дізнаєтесь про те, що може бути Вам корисним.
Вирішив розповісти про результати однієї справи зі своєї юридичної практики.
Роки чотири тому звернувся до мене один клієнт на ім’я якого вітчим заповів квартиру, а рідні діти намагалися визнати заповіт недійсним в судовому порядку, бо це ж після смерті батька їх майно.
Як з’ясувалося, за життя спадкодавця, мабуть років з десять, діти взагалі не спілкувалися з батьком, а у останні м’ясці його життя, коли той дуже вже хворів, жодної турботи про батька не проявляли.
Як і належить у таких справах, представник позивачів заявив клопотання про призначення посмертної психіатричної експертизи для з’ясування того, чи міг спадкодавець віддавати звіт своїм діям і керувати ним під час вчинення правочину, того ж заповіту.
Відчуття мене не підвели, - у висновку експерта було написано: «… особа в період підписання заповіту не могла в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними».
Висновок експерта ґрунтувався на показаннях свідків про частково неадекватну на їх думку поведінку спадкодавця. Це вже натякало на те, що з висновком щось не те.
Не те було і з рішенням суду, - суд першої інстанції позов задовольнив.
За моєю апеляційною скаргою, апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував і ухвали нове, яким у задоволенні позову відмовив.
Апеляційний суд послався на правову позицію Верховного суду України, згідно якої підставою для визнання правочину недійсним може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Це означає, що якщо особа хоч у якійсь мірі розуміла те, що вона робить, вчиняючи правочин, цей правочин не може бути визнаний судом недійсним.
Ось так.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев