На працягу апошніх 18 год Алена ЯКОЎЧЫК жыве па асаблівым раскладзе — ёй даводзіцца рана ўставаць і позна вяртацца дадому, бо такога графіка патрабуе спецыфіка прафесіі. Працуе жанчына аператарам машыннага даення на МТФ №2 Чэрабасава ў ПУСП «Рэдзігерава-Агра». Алена выбрала нялёгкую сялянскую справу не выпадкова. Дапамагала маме на ферме, якая таксама даіла кароў. Побач заўсёды быў і тата, ён даглядаў жывёлу. Каля дарослых дзяўчынка вучылася ўсяму, што патрабавалася выконваць, ніколі не адмаўляла ў дапамозе. Фізічна цяжкія абавязкі здаваліся пасільнымі, рахманыя рагулі пяшчотна церліся аб далоні. Пасля заканчэння школы і сельскагаспадарчага каледжа, дзе атрымала спецыяльнасць повара, яна вырашыла працягнуць занятак старэйшых.
Цяпер тата і мама знаходзяцца на заслужаным адпачынку, (ЗАЎВАГА:на жаль, сёння бацькоў ужо няма), а дачка ахвотна расказвае пра сваю паўсядзённасць. Іх радуе, што паступова паляпшаюцца ўмовы работы ў жывёлагадоўлі, большаюць надоі, і, што вельмі важна, малодшая працаўніца задаволена сваёй прафесіяй.
У гэтай жа сферы ў гаспадарцы заняты муж Аляксандр Уладзіміравіч. Ён — слесар на ферме. Заўсёды дапамагае жонцы ў моманты, калі цяжка, і пастаянна гатовы падтрымаць добрай парадай і шчырым разумением. Ладзяцца справы дома, бо ў сям’і іх прывыклі рабіць разам. А клопатаў хапае: трымаюць карову, свіней, многа птушкі, упарадкоўваюць агарод і падворак.
Алена вырасла ў Чэрабасава і засталася на малой радзіме на ўсё жыццё. Асталявацца ў глыбінцы дапамагло ўзвядзенне жылля па праграме адраджэння вёскі — некалькі год таму справілі наваселле ў доме, стварылі ў ім утульнасць. Асабліва праяўляецца яна ў шматлікіх хатніх раслінах, якімі вельмі захапляецца гаспадыня. Зеляніна ў пакоях спрыяе добраму настрою і прыемнаму адпачынку пасля насычанага клопатамі працоўнага дня.
Сын Яўген вучыцца на чыгуначніка ў Брэсце. Атрымае дыплом праз некалькі месяцаў, але работу ў якасці памочніка машыніста давядзецца адкласці на некаторы тэрмін — рыхтуецца да армейскай службы. Падчас выканання грамадзянскага абавязку будзе дарэчы добрая фізічная загартоўка, атрыманая ў падлеткавым узросце. Дачушка Яна пакуль не вызначылася з будучыняй, асвойвае праграму за 9 клас. Наперадзе самыя першыя экзамены, да якіх пачынае рыхтавацца ўжо зараз, падцягваючы ацэнкі па прадметах. Яна з разуменнем і павагай адносіцца да мамінай простай, але патрэбнай прафесіі.
-Работа на ферме падабаецца тым, што маю справу з жывымі істотамі, — з цеплынёй расказвае пра паўсядзённасць Алена Фёдараўна. — Паступова прывыкаеш да іх, ведаеш кожную асобіну і чакаеш аддачы. Здараецца, карова захварэе, тады хвалююся за самаадчуванне, прашу ветэрынарную службу хутчэй дапамагчы. Прыемна, калі ўсё дрэннае мінае.
Аператар машыннага даення задаволена работай. Адчуваюцца павага калег у згуртаваным калектыве, узаемаразуменне. Колькі разоў жанчыны выручалі адна адну падчас крытычных сітуацый, якія ў палявых умовах могуць здарыцца ў самы нечаканы момант. Усё лета статак знаходзіцца на пашавым утрыманні. Вясной рагуль складана было прывучыць да знаходжання пад адкрытым небам, восенню зноў стрэсавы для іх перыяд, пакуль асвояцца ў жывёлагадоўчых памяшканнях. I людзям няпроста прыстасоўвацца з аднаго ўчастка на іншы. На кожным ёсць свае перавагі і недахопы.
За працяглы перыяд Алена Фёдараўна паспела заваяваць давер у кіраўніцтва. Ніколі не здаралася накладак па яе віне, заўсёды ставілася да абавязкаў з адказнасцю. Высокія лічбы надояў адпаведна выліваюцца ў годны заробак, узнагароджанні і падзякі, што дае дадатковы стымул для стараннасці.
Акрамя працы і сям’і, з якіх звычайна складваецца людское шчасце, у лёсе Алены Якоўчык ёсць яшчэ адна важная яго складаючая — сэрца вясковай жыхаркі сагравае цяпло малой радзімы. Пастаянна ёсць магчымасць бачыць бацькоўскі дом, адкуль рабіла першыя крокі, навокал шумяць лістотай знаёмыя дрэвы, якія сталі значна вышэйшымі за гэты час. I не зарастаюць травой пратаптаныя сцежкі, па якіх яшчэ дзяўчынкай ішла да свайго сталення.
Нет комментариев