Скільки дістане снаги мені й хисту...
Леся Українка
Розповідь про новостворену групу теж почну словами українського класика. Правда, переінакшеними. Нехай уже дарує мені Великий Кобзар за отакий нескромний парафраз одного з його останніх віршів:
Ти б не покинула, небого,
Нікчемні коменти писати?
Чи не могла б застосувати
Свій хист до діла до нового?
Бо таки й правда: скільки ж можна зводити відвідування соцмережі до запощення кількох коментарів, аби потім знову зникнути, а, повернувшись, зустрічати схвалення тих, кому припала до смаку твоя уривчаста писанина, й обурення тих, хто її з якихось причин не зрозумів чи зрозумів неправильно? Отож, наміряючись узятися "до діла нового", окреслю головну причину, яка мене до цього спонукала. А причину цю можна вмістити в одному питанні: "Чи знають українці українську?" Тутешній патріотичний загал, звичайно ж, хором вигукне: "Так! Ще й як!" А сувора буденність, на жаль уперто свідчить про інше. Як тут не згадати оте напіванекдотичне: "Дєвушка, ви виходите на слідующій остановкі ілі нє?"... На жаль, замало самих лише заяв про палку любов до калинової-солов'їної. Недостатньо тільки перепощення красивих цитат про неї чи запощення сторінок із тих чи інших історичних хронік, які певним чином стосуються минулого й нинішнього стану української мови. Мову треба ще й знати. І якщо ми розцінюємо її ще й як зброю у позафронтовій боротьбі з лихим "старшим братом" і його доморощеними підбріхувачами, то пам'ятаймо, що занедбана, нечищена зброя найуразливіше б'є не по ворогу, а якраз по своєму власникові. І знаймо: українська мова, попри (а може, якраз і завдяки) значній кількості й розмаїттю наріч, діалектів і говірок, - єдина й потужна у своєму різнобарв'ї. Я буду щиро вдячна відвідувачам із усіх кутків країни за цікаві пости й розповіді про розвиток і підтримку української мови у їхніх краях, містах, селах. Радо вітатиму всіх, кому небайдужі чистота і правильність української, всіх, кому муляють очі й вуха грубі огріхи в розмовах і на письмі.
Мені вже не раз доводилось у цій мережі виправляти граматичні, орфографічні, пунктуаційні й мовні помилки у чужих постах. Робитиму це й надалі, "скільки дістане снаги мені й хисту".
І не тільки це. Хочеться розповісти чимало про сучасне мовне становище на моїй рідній Донеччині, про те, як успадковані від дідів-прадідів мовні скарби зникали й досі зникають у купі русизмів і суржикізмів. А почну це робити, з дозволу публіки, з опублікування деяких художніх творів – і своїх, і не своїх.
Присоединяйтесь к ОК, чтобы подписаться на группу и комментировать публикации.
Нет комментариев