🇺🇦 Українські ПІСНІ 🇺🇦

Доброго вечора Вам в дім. Подаруйте свою краплинку тепла тим, хто поруч з Вами. Миру, здоров'я, щастя приємних новин. Божої благодаті чарівних снів. Тихого спокійного світанку. Хай ніколи не полишає Боже благословіння. Добраніч!

Сказати комусь: "Доброго ранку!"... здається, що це така дрібниця і вона зовсім нічого не коштує... а водночас це безцінно... знати, що поруч або, можливо, далеко... є люди, які, прокидаючись, думають про тебе... бажають доброго ранку і при цьому посміхаються... вустами... очима... душею... Хай цей ранок буде затишним і дуже близьким...🩷🌸🩷

Бійці з західної України, що зайшли в київській маршрутці і не підозрювали, що цей день вони запам’ятають назавжди! - "Їду сьогодні в маршрутці ! На одній із зупинок входять в маршрутку четверо наших рідненьких захисників з передової. На двох теплі бушлати (на вулиці холодрига і дрібний дощик), на інших їх немає.., І один речовий мішок на всіх. Дивлюся на обличчя, руки, нашивки. Наші.., Хлопці.., одним словом! Зібрали гроші і простягають водієві 10 грн. Він питає - ''Вас скільки "? Відчуваю, як миттєво впала тиша в маршрутці, але, знаєте, така, як перед бурею - насторожено-зла. Вояки кажуть: - ''Шеф, не шуми, скільки доплатити?" І тут маршрутка "вибухнула" і ми всі почали кричати на водія. Він зупиняється, визирає в салон і каже всім - ''А ну, ША! Мужики вас четверо?!'' Ті кивнули і він тому хто був ближче до нього дав чотири сотні грн. Хлопці упиралися, але він наполіг і ще довго вибачався, що це все чим він на сьогодні багатий. Всім в автобусі стало соромно, що накричали на водія. Людей було повно і до наступної зупинки хлопцям зібрали ще 750 грн. Я і багато хто витрушували буквально останнє..! І ще, я давно не бачила стільки радісних облич, коли є привід дійсно закохатися в українців. Всі хто виходив бажали воїнам миру і здоров'я, а вони посміхалися і тиснули руки. Стільки добрих слів їм сказали, що мама дорога, як це було приємно. Хлопці виявилися західняками, які опинилися у нас в місті за новим місцем дислокації частини. Чудові люди і вони, і водій, і пасажири. Знаєте, як це здорово, коли поринеш у світ людей без облуди! Справжня "жива вода"!" Від: Angelika Batumska І як же тут не любити Україну? 💙🇺🇦💛

Інколи, для того, щоб почати новий етап життя, або перестати лити сльози, потрібно просто прибрати в квартирі, заварити свіжого чаю або філіжанку ароматної кави, спекти пиріг, і помити голову, в прямому сенсі очистити її від поганих думок... А потім сісти в тиші і чистоті. Налити у філіжанку гарячий чай. Відрізати щедрий шмат пирога. З насолодою покуштувати того і іншого. І прийняти одне дуже важливе рішення: Ніколи не зраджувати власне життя! Ніколи... Що б там не сталося. Як би не нагнуло до землі. Хто б від нас не пішов. Хто б не образив. А потім раз і назавжди пообіцяти собі бути тільки з тими, хто нас не ламає, і не принижує. Не ходити туди, де нам нічого робити. Не проситися в те життя, в яке не покликали. Не рятувати тих, хто цього не просив. Не вірити тим, хто лише обіцяє. Нічого не чекати звідти, звідки ніколи нічого не приходило. Не утримувати ні тих, хто стрімко тікає, ні тих, хто мляво відповзає. І просто не жити так, щоб самим було соромно за своє життя, в якому ми зрадили самих себе. Як зробите – доїжте пиріг, допийте чай, і – вирушайте жити по-новому. Це просто, нехай зараз вам так і не здається.

Героїчна українка - Ірина Довгань. Пам"ятаємо. У газеті New York Times 25 серпня 2014-го з’явився страшний знімок: на площі в Донецьку стоїть худенька жінка, обмотана українським прапором, на її грудях табличка російською: «Вона вбиває наших дітей. Агент карателів». Ще один прапорець прив’язаний у неї на голові. Поруч – похмурий чоловік із автоматом. На іншому знімку розлючена блондинка в чорному б’є жінку, що стоїть біля «ганебного стовпа», ногою. Через два дні стало відомо ім’я полонянки – Ірина Довгань. Завдяки заступництву журналістів – у першу чергу Ендрю Крамера (The New York Times) і Марка Франкетті (The Sunday Times) – її вдалося звільнити. З’ясувалося, що Ірину тримали в Донецьку, в казармах деенерівського батальйону «Восток», командир якого, Олександр Ходаковський, і відпустив її на прохання іноземних журналістів. "Ви розумієте, що за ситуація тут? Населення розлючено, і навколо - загальна параноя. Всі шукають шпигунів-диверсантів!" - так казав журналіст в Донецьку, коментуючи історію Ірини Довгань. Але справжніх шпигунів знайти важко. А ось беззбройну 52-річну жінку із зором плюс три з половиною знайти виявилося простіше простого - тим більше, що вона й не ховалася. Навесні Ірина допомагала українській армії, збирала пожертви і возила продукти, медикаменти та одяг. Співпрацювала з українськими волонтерами. Навколо було багато співчуваючих, і, за словами пані Ірини, люди охоче давали гроші. Якось вона зробила фото закупленого на своєму планшеті - щоб відзвітувати за пожертви. Згодом вона сильно пошкодувала про це. Коли війна прийшла до Ясинуватої, всі сусіди виїхали. "Я залишилася, тому що у мене такий дивний характер. Годувала всіх тварин по вулиці, коли стихало бомбування. У нас був хороший будинок, який ми будували 18 років, три кішки і дві собаки, акваріум. Був підвал, де я ховалася від бомбувань. Я собі говорила, воєн на землі було багато, і люди переносили ці війни і виживали. І я повинна це зробити", - розповіла вона ВВС. Ірина не вважає себе героєм: "Я вже не могла допомагати солдатам. Я залишилася просто як жінка, яка хотіла зберегти свій будинок і годувати тварин, що залишилися на самоті. Я сподівалася захиститися від мародерства. Мені не вдалося". "Намагалася убезпечити людей" За словами пані Ірини, хтось розповів про її зв'язки c українською армією батальйону "Восток". Бойовики приїхали до Ясинуватої та затримали Ірину у дворі, коли вона поливала квіти. Зав'язали очі, вдягли наручники і повезли на свою базу на допит. "Я старалася нічого не говорити з усіх сил. Я сказала всі свої паролі, але намагалася убезпечити людей, яких я знала", - згадує вона. За словами Ірини, після невдалих допитів її відправили на перший поверх, як вона каже, "до осетинів". "Там розмова була зовсім іншою. Мене били, наді мною знущалися, стріляли мені біля вух з пістолета, погрожували мене садистськи гвалтувати, розповідали, як це відбуватиметься". "Один з них зненавидів мене більше за всіх. Він підкликав мене до ґрат камери, відкривав решітку, вимагав, щоб я стояла рівно, розганявся і бив мене ногою в груди. Я летіла до стіни і ще хвилин десять не могла нормально дихати. Це їх дуже сильно забавляло". "Особливо страшно було, коли привезли якогось чоловіка просто по телефонному дзвінку. Я його не бачила, але його били, і він сильно кричав. І я кричала, повзала по підлозі і молила, щоб мене просто застрелили". "Били в основному жінки" Але вбивати Ірину не збиралися. Замість цього їй начепили на шию плакатик зі словами "Вона вбиває наших дітей", надягли українську символіку і повезли до центру Донецька. "Я трималася за цей стовп, щоб не впасти. Мене били прикладом по ногах. Якась жінка роздавила на моєму обличчі два помідори. Я була вся в сльозах і синцях. А місцеві люди підходили, фотографувалися на моєму фоні, їм було це цікаво". Ірина Довгань не виїхала з Ясинуватої, бо хотіла зберегти свій будинок і годувати тваринАвтор фото,Irina Dovgan Підпис до фото,Ірина Довгань не виїхала з Ясинуватої, бо хотіла зберегти свій будинок і годувати тварин "З хороших машин виходили молоді красиві хлопці. Спочатку один фотографувався зі мною, потім вони мінялися. Але чоловіки мене не били, а били в основному донецькі жінки. Били з якоюсь садистською жорстокістю. Одна бабуся била мене палицею, на яку вона спиралася при ходьбі - по спині, по плечах і по голові". Ірину звинуватили в тому, що вона була навідницею для української армії. Доказів не було, але їх ніхто і не питав. Ірина розуміє, що після численних бомбардувань житлових кварталів Донецька і Ясинуватої навіть ймовірний навідник або коректувальник стає особливо ненависним для місцевого населення. "Я молилася про одне: щоб мене вбили. Фотографія не відображає всього, що там відбувалося. Навколо мене постійно були озброєні люди, вони сміялися і обговорювали, що б ще таке зі мною зробити, розповідали свої варіанти тортур". Так вона стояла, за її словами, години три, тримаючись за стовп. "Під кінець я побачила двох людей, вони були якісь врівноважені, жодного виразу на обличчі. Цим вони сильно виділялися". Це були іноземні журналісти, вони сфотографували Ірину та відійшли.

25 березня - День Служби Безпеки України! Недарма українці іронічно, але з повагою розшифровують абревіатуру СБУ, як «Службу Божу України». Бо вірять, що всіх терористів, вбивць, мародерів і катів українського народу обов’язково наздожене кара Господня! Слова державність, національна безпека, честь, мужність - не порожній звук. Після війни ми обов’язково дізнаємось про унікальні операції СБУ і імена багатьох героїв, зокрема і тих, хто загинув, виконуючи бойові розпорядження! Вічна пам’ять воїнам Служби Безпеки України, що поклали життя за Батьківщину.. ДЯКУЄМО!!!

••••••••••••☕🍫💗🤍❄️☃️🥰 💚Доброго РАНОЧКУ Люба Группа! 💚Нехай цей ДЕНЬ, буде сповнений радості, сміху та незабутніх моментів... 💚Згадайте, як багато ми вже пройшли разом – 💚 час ще більше додати до наших спогадів! 💚 Розпочнемо цей РАНОК з усмішкою та енергією, і кавою! ••••••••••••☕🍫💗🤍❄️☃️🥰

Їх УБИЛА росія Донеччина❗️ росіяни вбили 3-річну дівчинку з її мамою. 25 березня російська федерація обстріляла село Куртівка Дружківської громади, ймовірно, авіабомбою «ФАБ-250». Унаслідок удару загинули 36-річна жінка та її 3-річна донька. 15-річна старша дівчинка зараз в лікарні… росіяни щодня гатять дронами, ракетами, бомбами по житлових будинках, знаючи, що там тільки мирні українці - діти, жінки, пенсіонери. росіянам байдуже на людей. Це геноцид. Світла памʼять дитинці з мамою… Співчуття родині…

Що не кажіть, а Україна славиться красунями. Здавна в усьому світі славились українські дівчата. Їм в усі віки були притаманні неповторна врода, світлий розум, працьовитість, ввічливість, багата фантазія і, звичайно ж, велика шана, любов і повага до рідного краю. Любі україночки, є в вас смак і шарм. На планеті фурій сила, але ви - бальзам! Ми вам, любі, побажаєм, доленьку барвіночком, Найпалкіші, надзвичайні, наші україночки! Є в Україні справжні красуні. Сподіваємось, що вони прославлять на весь світ наші національні і культурні традиції, красу української Берегині!

Рада всіх вас бачити в своїй групі... Гарного вам спілкування і ... Завжди хорошого настрою...