Найкраще село Крутеньке

І знов я бачу тя, село моє родинне, Як бачив тя тоді, коли життя дитинне Плило, немов малий потічок серед трав, Що в’єсь несміло між дрібними камінцями. Дрібних утіх і я тут зазнавав, Задля дрібних гризот лице росив сльозами. Тоді цікаво ще на світ я поглядав, Не знав, що далі там, за твоїми хатками, За лісом, що шумить довкола. І не раз Питав я річки, де пливе вона від нас, І думкою гонив її тихенькі хвилі Поза закрутину далеку і стрімку. І дуба-велетня в сусідському садку Не раз розпитував, на чиїй він могилі Щасливій виріс, так високий і розлогий? І люди всі були мені так близькі, милі, І знав я всі стежки довкола, всі дороги, І зрідка лиш моя душа за обруб твій Летіла в ширший світ.