Предыдущая публикация
Пам'ятаєте дівчинку Інеллу Огнєву з містечка Бучі, талановиту маленьку поетесу?
Вона померла у 2020-му. А в 2017 нею був написаний вірш, моторошно пророчий...
"А ви знайте, що ми ж проростем
На руїнах, мов квіти весняні!
Вам на голови впадЕм дощем,
Аби знали, що ми нездоланні!
Ви нас бийте ногами в живіт,
Вибивайте життя до останку…
А ми сили знайдемо на зліт,
Прилетимо до вас на світанку!
Ви останнє у нас заберіть,
Обкрадіть до останньої нитки…
Але знайте, що прийде та мить,
Коли зявимось знову нізвідки…
Ми прийдемо до вас уночі,
Коли будете міцно ви спати…
Запалаєм вогнем від свічі
І зруйнуєм залізнії грати…
Ми прийдемо… Повстанем з руїн!
Ви не спіть, а тривожно чекайте….
Проростемо жагою до змін…
Ми не вмерли, живі! Ви це знайте!
Наша рана ще свіжа болить,
Але ми на той біль не зважаєм…
Ну а ви нас ногами топчіть,
Ми, мов пісня, іще залунаєм…
Ми зустрінемось з вами колись…
На Суді, там, де вже не сховатись…
Ви не чули прохання :”Спинись!”
Вам хотілося далі знущатись…
А ви знайте, що ми проростем
В наших дітях, мов квіти весняні…
Ми не вмерли, ми й досі живем!
Наші душі вони нездоланні!
Ми прийдемо раптово до вас,
Може, вітром, а, може, дощами…
Ви не спіть, ви чекайте на нас
Ми живі, ми зустрінемось з вами"…
Огнєва Інелла
Следующая публикация
Комментарии 2
Десь там, де у світу кінець,
Відкрилась в маленькій хатині
Майстерня розбитих сердець.
В ній майстер із срібним волоссям,
Забувши про сон, працював,
Весь час з вікон світло лилося,
Здавалось, ніколи не спав.
Приймав він серця тяжко хворі,
В яких ледь жевріло життя,
Серця напівмертві і кволі,
Серця після чвар й побиття.
Він жодного разу нікому
Відмови від серця не дав,
Забувши про старість і втому,
Дбайливо серця лікував.
Та часом в майстерні траплялись
Вже згаслі, померлі серця,
Вони на шматки розривались
В жахливому танці мерця…
Та майстер в молитві до Бога
Серденько з грудей діставав,
Відламував скельця від нього
І в мертві серденька вкладав.
Ось так він себе по частинах
Вкладав у розбиті серця,
Вогонь на холодних вуглинах
Розпалював з волі Творця.
Та якось настала та днина,
Коли він серденько дістав
Й побачив – лишилась краплина,
Піщинка від того, що мав.
А поряд серденько лежало,
Яке так хотів врятувать,
Воно ще ледь видно палало
І так не хотіло згасать.
І...ЕщёДалеко в незнаній країні,
Десь там, де у світу кінець,
Відкрилась в маленькій хатині
Майстерня розбитих сердець.
В ній майстер із срібним волоссям,
Забувши про сон, працював,
Весь час з вікон світло лилося,
Здавалось, ніколи не спав.
Приймав він серця тяжко хворі,
В яких ледь жевріло життя,
Серця напівмертві і кволі,
Серця після чвар й побиття.
Він жодного разу нікому
Відмови від серця не дав,
Забувши про старість і втому,
Дбайливо серця лікував.
Та часом в майстерні траплялись
Вже згаслі, померлі серця,
Вони на шматки розривались
В жахливому танці мерця…
Та майстер в молитві до Бога
Серденько з грудей діставав,
Відламував скельця від нього
І в мертві серденька вкладав.
Ось так він себе по частинах
Вкладав у розбиті серця,
Вогонь на холодних вуглинах
Розпалював з волі Творця.
Та якось настала та днина,
Коли він серденько дістав
Й побачив – лишилась краплина,
Піщинка від того, що мав.
А поряд серденько лежало,
Яке так хотів врятувать,
Воно ще ледь видно палало
І так не хотіло згасать.
І майстер, ледь чутно зітхнувши,
Останню піщинку з грудей,
Про страх перед смертю забувши,
Віддав на рятунок людей.
І ліг, вже до смерті готовий,
Та раптом відчув, що живий,
А в грудях тріпоче щось нове,
Солодке, мов присмак надій.
Він спершу не міг зрозуміти
Та потім душею відчув:
У ньому продовжують жити
Всі ті, в кого серце вдихнув.
Він думав, що зможе роздати
Себе в якусь мить до кінця,
Та зараз відчув, як багато
Лишили у ньому серця.
Далеко в незнаній країні,
Десь там, де у світу кінець,
Палали життям у людині
Врятовані сотні сердець…
Інелла Огнєва
Зображення – Catrin Welz
Інелла Огнєва. "Усі ми лиш туристи в цьому світі..."
* * *
Усі ми лиш туристи в цьому світі,
Проїздом ненадовго в цих краях...
Роки людські насправді тільки миті,
Які спливають просто на очах...
Ми всі лише туристи і не більше...
Пробудемо тут роки, або дні....
Хтось буде посміхатися частіше,
А інші будуть хмурі та сумні...
Одні усе життя будуть збирати
На чорний день зароблену платню...
А інші будуть хліб свій роздавати,
Хоч чутимуть, що роблять маячню...
А інші у лікарнях будуть жити
І їсти тільки овочі одні...
Щоб тільки у краях цих походити
Подовше... Бачать смерть в страшному сні...
А є такі яким на все байдуже,
Або вони таких лише вдають...
Є ті які розумні, наче,дуже
І думають, що знають, як живуть...
Є люди адвокати і лінгвісти...
Закохані і з відчаєм в очах...
Одне у нас є спільне-ми туристи
І всі лише проїздом в цих краях...
Нема різниці, що наразі маєм...
...ЕщёІ статки не важливі і краса...
Усе це тут туристам
Інелла Огнєва. "Усі ми лиш туристи в цьому світі..."
* * *
Усі ми лиш туристи в цьому світі,
Проїздом ненадовго в цих краях...
Роки людські насправді тільки миті,
Які спливають просто на очах...
Ми всі лише туристи і не більше...
Пробудемо тут роки, або дні....
Хтось буде посміхатися частіше,
А інші будуть хмурі та сумні...
Одні усе життя будуть збирати
На чорний день зароблену платню...
А інші будуть хліб свій роздавати,
Хоч чутимуть, що роблять маячню...
А інші у лікарнях будуть жити
І їсти тільки овочі одні...
Щоб тільки у краях цих походити
Подовше... Бачать смерть в страшному сні...
А є такі яким на все байдуже,
Або вони таких лише вдають...
Є ті які розумні, наче,дуже
І думають, що знають, як живуть...
Є люди адвокати і лінгвісти...
Закохані і з відчаєм в очах...
Одне у нас є спільне-ми туристи
І всі лише проїздом в цих краях...
Нема різниці, що наразі маєм...
І статки не важливі і краса...
Усе це тут туристам залишаєм,
Коли ідем додому, в небеса...
Є те, що справді цінне в цьому світі...
Це те, що зберігається в серцях...
Роки людські насправді тільки миті,
Які спливають просто на очах...