Предыдущая публикация
ІВАН ПІНЗЕЛЬ.
УКРАЇНСЬКИЙ МІКЕЛАНДЖЕЛО.
Слідами таємничого генія.
Він – найтаємничіший творець в історії, можливо, всього європейського мистецтва. Про нього написано і сказано доволі багато, однак, як не парадоксально, конкретної інформації про його життя практично не має. Є лише міфи, здогадки і кілька записів у церковних книгах. Іоанн Георг Пінзель – людина-геній, чиїми скульптурами захоплювалися Париж і Відень, Мюнхен і Прага; людина-загадка, яку не вдалося розгадати навіть найавторитетнішим дослідникам. Ми, звісно, не беремося за розгадування нерозгадуваного, натомість пропонуємо помандрувати містами, храмами і музеями, де «український Мікеланджело» залишив слід свого різця.
Хто ви, Майстер Пінзель?
Отож, що все таки достеменно відомо про Іоанна Георга Пінзеля. Власне слово «достеменно» тут пасує взяти в лапки, бо навіть у скупих біографічних відомостях про скульптора багато протиріч і припущень. Аби не перетворити подальший текст на дайджест версій, дотримуватимемося найпоширеніших із них і орієнтуватимемося в першу чергу на бачення одного з найглибших знавців Пінзелевої творчості Бориса Возницького.
Прийнято вважати, що скульптор народився між 1707 і 1720 роками. Де саме? Знову загадка. Хтось вважає його богемцем із Пльзеня (звідси й прізвище?). Хтось припускає, що він був німцем і потрапив на наші терени із Сілезії. Дехто вбачає у ньому італійського майстра, який отримав добру школу на батьківщині, однак через якісь обставини (скоєння злочину, втеча від помсти, конфлікт із церквою?) змушений був взяти псевдонім і втекти у далеку Руську землю.
Існують припущення, що це все таки талановитий уродженець Поділля, якого його покровитель і меценат Микола Потоцький відправив на навчання в Західну Європу, і той повернувся уже зрілим майстром. Простіше кажучи, достеменно не відомі ні національність Пінзеля, ні місце і час його народження, ні звідки він взявся, ні куди він подівся. І це, зауважте, йдеться не про доісторичні часи, а про порівняно недавнє XVIII століття.
Відомо, що левову частку своїх різьбярських шедеврів Пінзель сотворив у храмах видатного архітектора і, судячи з усього, свого друга Бернарда Меретина, котрі той здебільшого будував на замовлення не менш загадкової постаті канівського старости і магната Миколи Потоцького.
Що ще ми знаємо про Майстра? 13 травня 1751 року він одружився у Бучачі із вдовою Маріанною Єлизаветою Кейтовою з дому Маєвських. У цьому шлюбі мав двох синів – Бернарда і Антона.
Даних про смерть скульптора не збереглося. Проте із записів церковної книги у Бучачі дізнаємося, що 24 жовтня 1762 року Єлизавета Пінзелева втретє вийшла заміж за якогось Йогана Беренсдорфа. Очевидно, що, враховуючи жалобу вдови, на цей час Пінзель мав би бути щонайменше рік покійним. А може він не помер в Бучачі, а просто таємничо зник, як і з’явився, і вже під новим іменем продовжив свою нестримну мандрівку світом?
До речі, у Бучачі Пінзель міг залишити на згадку про себе свій єдиний автопортрет. На плечі скульптури «Алегорія мужності», створеної для храму Покрови, несподівано зображено обличчя чоловіка. Дехто з дослідників вважає, що це автопортрет, бо чого б, питається, майстру було в такий загадковий спосіб зображати когось іншого. Сьогодні цю скульптуру можна побачити у Тернопільському краєзнавчому музеї, де зберігається півтора десятка робіт Пінзеля.
Бучач.
Свої перші та останні відомі нам роботи Іоанн Георг Пінзель створив на Тернопіллі, відповідно, у Бучачі та Монастириськах.
… Близько 1750 року в Бучачі коштом Миколи Потоцького архітектор Бернард Меретин зводить розкішну ратушу, яка й сьогодні милує зір усім, хто потрапляє до цього подільського містечка.
Амбітний естет Потоцький замовляє Пінзелю алегоричні кам’яні фігури, які будуть встановлені на аттику Ратуші. Початково фасад прикрашали 14 скульптур на античні та біблійні теми, витесані з монолітного каменя з поодинокими вставками. Частина цих шедеврів назавжди була втрачена під час пожежі 29 липня 1865 року. Нині збережено 9 статуй, зокрема присвячених подвигам Геракла та перемозі Давида над Голіафом.
У роботах на бучацькій ратуші Пінзель представ як скульптор-каменяр, хоча, як прийнято вважати, свої найкращі твори він сотворив у дереві.
Найбільш популярним у туристів об’єктом Бучача є величний Успенський костел, також фондований тамтешнім дідичем і канівським старостою Миколою Потоцьким. Прообразом храму став костел у Годовиці на Львівщині, про який ітиметься нижче.
Храм перебудовували із старого готичного, у збереженій фарі якого Пінзель створив два вівтарі – св. Тадея і св. Миколи.
1945 року радянська влада перетворила костел на магазин, пізніше храм був складом. Головний вівтар роботи Пінзеля і частина бічних були зруйновані. Вцілілі речі були вивезені до Польщі. З родинних склепів у підземеллях костелу було винесено рештки Потоцьких, тут влаштували котельню.
По сьогодні тривають суперечки, які зі збережених храмових скульптур належать різцю Пінзеля, а котрі створені його апологетами. Майстер залишив багато роботи своїм дослідникам, не авторизуючи свої твори ані підписом, ані клеймом. Достеменно можна вважати витвором Йоанна Георга скульптури вівтаря св. Миколи святих Вінценція, Пауло та Франсиско Борджіа з Успенського костелу Бучача, які з поміж інших у 2012-2013 роках експонувалися на виставці Пінзеля в Луврі, та скульптурне зображення святого Яна Непомука.
Більше творів, які, хоч і з осторогою, але приписують Пінзелю, походять із ще одного бучацького храму – Покровського. Цікаво, що у випадку з цим костелом дослідники більше сперечаються не про авторство скульптур, а про самого архітектора. Думки науковців розходяться, хто ж усе таки проектував храм – Бернард Меретин чи німець Йоган Шюльтцер, який на той час був комендантом Станіславської фортеці.
Як не важко здогадатися, наказ розібрати стару церковцю і збудувати на її місті новий мурований пізньобароковий храм віддав всюдисущий Микола Потоцький.
Алегоричні скульптури Віри, Мудрості та Мужності та деякі інші роботи Пінзеля із Покровської церкви сьогодні експонуються у Тернопільському краєзнавчому музеї.
Роботою Пінзеля також вважають скульптуру святого Онуфрія з ніші вхідної брами храму в селі Рукомиш неподалік Бучача.
Монастириська.
Окрім Бучача, Пінзель творив і в Монастириськах, працюючи над вівтарем та оздобою храму Успіння Превсятої Богородиці.
Храм постав у 1751 році і був пов’язаний з популярним у ті часи культом ікони Матері Божої Болєсної. Ікона початково знаходилась в домі міщанина Анджея Яворского в Монастириськах, а згодом визнана чудотворною (сьогодні знаходиться у костелі села Богдановіце на Шльонску Опольскім).
30 листопада 1945 року храм був перетворений на магазин. За радянський час більшість оздоблення храму, включно з вівтарями роботи Пінзеля та його напарника Антона Штиля було понищено. На щастя, зберігся такий шедевр, як скульптура святої Анни.
Судячи з усього, робота над вівтарями в Монастириськах – лебедина пісня Йоанна Георга Пінзеля. Існує документ про виплату йому коштів за роботу в костелі, датований вереснем 1961 року. Уже через рік, його, очевидно, вдова, вже знову виходила заміж.
Івано-Франківщина.
З Тернопільщини рушаємо на Івано-Франківщину. Найвідоміше «пінзелівське» місце Прикарпаття – це, звичайно, Городенка.
Храм Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці було збудовано у стилі пізнього барокко. Храм, над яким працював Меретин, можна вважати своєрідним покращеним варіантом його ж костелу у Наварії поблизу Львова. Прийнято вважати, що саме для роботи над храмом Потоцький вперше об’єднав у тандем Меретина і Пінзеля.
До храмового комплексу також входять корпус монастирських келій та колона зі статуєю Діви Марії – один із найвідоміших творів Пінзеля.
У радянські часи в приміщеннях пам’ятки розташовувалося професійно-технічне училище механізаторів. Начиння храму було по-варварськи знищене. Вівтар роботи Пінзеля, зокрема, 13 із 18 майже триметрових вівтарних скульптур порізали на дрова. Борису Возницькому ціною неймовірних зусиль вдалося врятувати залишки святині, які нині експонуються в Музеї Пінзеля у Львові. Ще одна збережена робота майстра – статуя «Добрий пастир» зберігається у Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття в Коломиї.
Ще одна святиня Городенки – Успенська церква, збудована Миколою Потоцьким для греко-католицької громади.
Вважається, що церкву будували за проектом Бернарда Меретина, а нагляд над будівництвом здійснював ще один відомий будівничий Мартин Урбанік. Іконостас церкви скохий на іконостас Собору святого Юра у Львові. Його автором вважають або самого Пінзеля, або когось із його учнів.
Існує цікава легенда, що Потоцький звів цей храм як покуту за вбивство бондарівни із сусіднього Чернятина. Про це навіть йдеться в одному з варіантів відомої народної «Пісні про Бондарівну».
Залишив свій слід Майстер Пінзель і у Гвіздці, що на Коломийщині. Бароковий комплекс костелу святого Антонія та монастир бернардинів будувався у 1721—1735 роках, тобто ще до епохи Пінзеля. Однак саме він 20 років по тому довершував внутрішнє оздоблення храму. Принаймні так вважає багато дослідників.
На щастя, дійшла до нас і розкішна робота скульптора «Святий Фелікс з дитиною», яка походить із монастиря Сестер Милосердя, що у селі Маріампіль.
Годовиця.
Якщо у людей, хоч трохи обізнаних з творчістю Майстра, запитати, які його роботи їм запам’яталися, більшість, безперечно назве унікальні в своїй експресивності «Самсон розриває пащу лева» (на титульному фото) та «Жертвоприношення Авраама». Дивлячись на ці шедеври, які нині експонуються у Музеї Пінзеля, навіть не віриш, що створені вони були не для якогось королівського палацу, а для костелу скромного села Годовиця на Пустомитівщині.
Для багатьох Пінзель годовицького періоду – це апофеоз творчості генія. А сам Годовицький вівтар – вершина українського сакрального мистецтва.
На жаль, костел Усіх Святих у Годовиці, попри статус пам’ятки архітектури, сьогодні перебуває у більш ніж критичному стані. Але унікальні роботи Пінзеля, на щастя, вдалося врятувати для нащадків.
Костел протягом 1751-1758 років будував Бернард Меретин за кошти львівського римо-католицького архидиякона Стефана Мікульського.
У радянські часи костел використовували як господарську споруду і остаточно закрили 1961 року. У 1974-му в храмі сталася пожежа, і невдовзі завалився дах із первісними розписами.
Свого часу з’явилася інформація, що храм готовий відновити французький уряд. Однак далі розмов справа не зайшла. Хоча б це годилося зробити хоча б за поваги до місця, де Йоанн Георг Пінзель створив свої найвідоміші шедеври.
Львів.
У королівське місто Пінзель прибув уже зрілим майстром. І одна з його легендарних робіт стала символом Львова. Йдеться, звісно, про величну скульптуру Юрія-Змієборця, що височіє на Собором на честь покровителя міста.
На соборі розміщено ще дві скульптури із «кам’яної» спадщини Пінзеля – святі Лев та Атанасій.
І, звісно, йдучи львівськими слідами пінзелевого різця, не можна оминути Монастир кларисок, де нині розташований музей сакральної барокової скульптури – Музей Пінзеля. Близько чотирьох десятків робіт зберігається в атмосфері тиші і напівтемряви, наче символізуючи саме життя скульптора – не по таланту тихе і не по посмертній славі напівтемне.
Сам костел кларисок заслуговує на окрему публікацію. У контексті сьогоднішньої теми зауважимо тільки, що музей у ньому було відкрито у 1996 році зусиллями вже неодноразово згадуваного Бориса Возницького.
На Львівщині Пінзель творив ще у Ходовичах та Лопатині. З парафіяльного костелу цього села збереглося витонченої роботи розп’яття.
Сьогодні навряд чи хто зможе ствердно відповісти на запитання, чи буде коли-небудь розгадана таємниця Йоанна Георга Пінзеля. Дехто взагалі висловлює сумнів щодо існування такої людини, вважаючи її ледь не збірним образом якогось цеху барокових скульпторів, чи людиною-символом масонів. Важко сперечатися, вести дискусії, коли довкола мінімум фактів, але максимум версій, правдоподібних і фантастичних.
Следующая публикация
Нет комментариев