Предыдущая публикация
КОХАНКА
У селі так і кажуть: "Коханка"...
Дехто погляд кидає важкий
На принадну з роками білявку,
Хоч в житті її шлях нелегкий...
Була доля, квітуча й барвиста,
І така, що заздрили усі.
"Владна, сильна, ясна, промениста", -
Говорили про неї в селі.
Працювала вона у культурі.
Піднімала село із колін.
Це ж бо видно було по натурі,
Що бажала добра лиш усім.
Мала хлопця вона із Петрівки.
Красень Гнат - і господар, й ґазда,
Славний рід і родина... Та тільки
Більш таких вже на світі нема!..
І почали так люди заздрити!..
Стала квола вона і сумна...
"Все-одно ти не будеш з ним жити!.." -
Тільки й чула бідненька вона...
Піднепала... Аж страх! Зовсім чисто!
І невдовзі у ліжко злягла.
Прикладала на груди намисто,
Що його вона так берегла...
Те намисто - дарунок від Гната,
Те намисто - дарунок життя...
Не хотіла милого втрачати!
Та, напевне, вже доля така...
І в один з вечорів, ледь живая,
Попрощалася з Гнатом вона:
"За кордон лікуватись поїду.
Ти живи... Одружись... Я сама..."
Чи то справді вона кудись зникла,
Чи все було неначе в кіно...
Сумував трохи Гнат... І, як звикло,
Одружився... Такеє воно...
Підростають вже діти у Гната,
Та валиться сімейне гніздо...
Тільки й радості, що чує: "Тату!"
А колись все інакше було...
На роботу й з роботи прямує...
Макарон собі зварить, бульйон...
А ночами він плаче й сумує...
Лиш під ранок крадеться десь сон...
Сон крадеться про неї - Кохану...
Біля нього вона... Легкий стан
Обійма ніжно Гнат. Й так жадано
Він цілує її... Це обман?
"Це обман? Чи ми разом, кохана?"
Спраглі очі черпають красу...
А минуле немов би в тумані...
"Я кохаю!.. Люблю!.. Я живу!.."
У селі більш не кажуть...
17. 06. 2012.
Следующая публикация
Комментарии 1