На чолі війська царевича Московского Дмитра стояв також один з представників родини Дворецьких в особі Адама Дворжецького ("Чорної конячки"
, відносно якого дуже мало мало інформації вдалося зібрати. Останній офіційно служив польському королю, професійний військовий, лицар польського війська, полковник. Будучи вже в літах у 1604 р. був обраний гетьманом війська Московського царя Лжедмитра – 1.
"Город Гоша.
Ясновельможному пану Казимиру Меховецкому.
Высокочтимый пан Казимир. Точно по договоренности с Вами описываю для Вас события, происходящие в войске царевича Московского Дмитрия.
Смотр войска пан царевич и пан сандомирский воевода провели под. Глинянами. Съехавшееся рыцарство устроило коло и избрало Гетманом похода пана Юрия.
Против него не раздалось ни одного голоса, ведь пан Мнишек не только воевода
...Ещё
На чолі війська царевича Московского Дмитра стояв також один з представників родини Дворецьких в особі Адама Дворжецького ("Чорної конячки"
, відносно якого дуже мало мало інформації вдалося зібрати. Останній офіційно служив польському королю, професійний військовий, лицар польського війська, полковник. Будучи вже в літах у 1604 р. був обраний гетьманом війська Московського царя Лжедмитра – 1.
"Город Гоша.
Ясновельможному пану Казимиру Меховецкому.
Высокочтимый пан Казимир. Точно по договоренности с Вами описываю для Вас события, происходящие в войске царевича Московского Дмитрия.
Смотр войска пан царевич и пан сандомирский воевода провели под. Глинянами. Съехавшееся рыцарство устроило коло и избрало Гетманом похода пана Юрия.
Против него не раздалось ни одного голоса, ведь пан Мнишек не только воевода, но еще и главный содержатель всего воинства. Полковниками были назначены Адам Жулицкий и Адам Дворжецкий. Оба они профессиональные военные, оба в годах и оба (как утверждают) совсем без денег. Это делает их чрезвычайно заинтересованными в серьезном успехе дела.
На этом же кругу выработали жесточайшие походные правила, по типу того,что вырабатывают казаки при дальних ходах на татар или турок. За п’янство казнь, за трусость и предательство казнь, за мародерство казнь. Этот пункт особенно важен, так как боевые действия пойдут в совсем недружественной стране. И раздражать население, незнающее цивилизованных правил, было бы безумием.
Работы было много. После нескольких удачных советов по внутренней и внешней политике (немудрено было советовать, коль скоро историк наперед знал действия всех главных героев драмы) Отрепьев жаловал Чигиреву дворянство и сделал своим ближайшим советником, а после вступления в Москву даровал боярство назло двум Адамам - Жулицкому и Дворжецкому. Оба польских полковника руководили шляхтичами и малоросскими казаками после отъезда Юрия Мнишека в Краков и были недовольны появлением нового любимца "царевича". Очевидно, с их подачи секретарь Отрепьева Ян Бучинский постоянно нашептывал самозванцу разные гадости про Чигирева. Но "Дмитрий" ничего не хотел слушать. Возможно, из-за того, что большая часть поляков во главе с Юрием Мнишеком оставила его накануне поражения под Добрыничами, а Чигирев прибыл в Рыльск из Ватикана как раз в самые тяжелые дни "сидения", когда почти все считали, что продолжение войны бесперспективно и с наступлением лета царские во
...Ещё
Работы было много. После нескольких удачных советов по внутренней и внешней политике (немудрено было советовать, коль скоро историк наперед знал действия всех главных героев драмы) Отрепьев жаловал Чигиреву дворянство и сделал своим ближайшим советником, а после вступления в Москву даровал боярство назло двум Адамам - Жулицкому и Дворжецкому. Оба польских полковника руководили шляхтичами и малоросскими казаками после отъезда Юрия Мнишека в Краков и были недовольны появлением нового любимца "царевича". Очевидно, с их подачи секретарь Отрепьева Ян Бучинский постоянно нашептывал самозванцу разные гадости про Чигирева. Но "Дмитрий" ничего не хотел слушать. Возможно, из-за того, что большая часть поляков во главе с Юрием Мнишеком оставила его накануне поражения под Добрыничами, а Чигирев прибыл в Рыльск из Ватикана как раз в самые тяжелые дни "сидения", когда почти все считали, что продолжение войны бесперспективно и с наступлением лета царские войска добьют самозванца.
Рано утром 21 января 1605 г. армии сблизились и завязался бой. Гетман Дворжецкий решил в точности повторить маневр, который обеспечил успех самозванцу под Новгородом-Северским. Гусары должны были опрокинуть правый фланг русских, а пехота, оставленная в тылу, довершить победу. Перед запорожской конницей стояла задача сковать силы русских в центре. Пешие казаки прикрывали пушки, стоявшие позади фронта.
Следя за передвижениями противника, Мстиславский выдвинул вперед полк правой руки во главе с Шуйским, а также отряды Маржарета и Розена, составленные из служилых иноземцев. Гетман Дворжецкий немедленно атаковал Шуйского, собрав воедино свою немногочисленную конницу. В атаке участвовало около 10 конных отрядов: 200 гусар, 7 рот конных копейщиков, отряд шляхты из Белоруссии и отряд русских всадников. Не выдержав яростной атаки, Шуйский дрогнул и стал отступать. Расчистив себе путь, конница Дворжецкого повернула к селу, на окраине которого стояла русская пехота с пушками. Тут она была встречена мощными орудийными и ружейными залпами и повернула назад. Отступление завершилось паническим бегством.
В заключение ко второй главе он пишет о том, что стихия самозванческого движения после Новгород-Северска стала обретать плотность и упругость идеи "восстановления власти прежней династии". И "интервенция, - считает он, - приобрела черты Гражданской войны". В этом-то и состоит самоиллюзия любого самозванства, ее соблазн, прельщение и химера: она хочет внушить, что она не вода, - то есть не что-то лукавое, принимающее первую встречную форму, а потом ее окисляющее, - а камень, то есть основа веры народной в государство. Вот и автор в третьей главе романа ("Аd маjоrем dеi glоriаni"
придает плоть, вес, силу Димитрию как за счет его окружения (гетман Дворжецкий, атаман Корела и другие), так и его воюющих супротивников (Мстиславский и Шуйский), победа которых под Добрыничами предстает как поражение в честь Самозванца.
Після відставки в 1619 р. польським королем був жалуваний трьома селами в Старостві Житомирському, які насту
...Ещё
В заключение ко второй главе он пишет о том, что стихия самозванческого движения после Новгород-Северска стала обретать плотность и упругость идеи "восстановления власти прежней династии". И "интервенция, - считает он, - приобрела черты Гражданской войны". В этом-то и состоит самоиллюзия любого самозванства, ее соблазн, прельщение и химера: она хочет внушить, что она не вода, - то есть не что-то лукавое, принимающее первую встречную форму, а потом ее окисляющее, - а камень, то есть основа веры народной в государство. Вот и автор в третьей главе романа ("Аd маjоrем dеi glоriаni"
придает плоть, вес, силу Димитрию как за счет его окружения (гетман Дворжецкий, атаман Корела и другие), так и его воюющих супротивников (Мстиславский и Шуйский), победа которых под Добрыничами предстает как поражение в честь Самозванца.
Після відставки в 1619 р. польським королем був жалуваний трьома селами в Старостві Житомирському, які наступного року обміняв у панів Олізарів на село Біловежі (нині Білі Вежі Бахмачського району Чернігівської області), де на той час землями в Чернігівському намісництві володіли родичі дворецьких в особі Климентія Холявина та його близького оточення – вже Холявинів – Дворецьких.
Як видно з деяких джерел Адам Дворецький був пов’язаний з родиною Голубів, одна з гілок роду якого наприкінці XVI – п. п. XVII ст. змогла піднестись за рівнем економічної могутності до магнатського статуса. Цей процес пояснюється тим, що ще в середині XVI ст. Іван Андрійович Голуб стає клієнтом князів Корецьких. Слід зазначити, що до того певні гілки Голубів були пов´язані з родами Острозьких та Горностаїв. Клієнтура у кн. Якима Корецького, дала змогу Голубам утримувати значні посади, а разом із тим зробитись одним із впливовіших родів Київщини перед Хмельниччиною.
Цікавим прикладом авантюрної натури Юрія Голуба може слугувати декілька актових записів. 7 травня 1630 р., подана скарга пана Людвика Олизар-Волчкевича на панів Юрія Голуба, Адама Дворецького й ротмістра Самуїла Лаща, що останні зробили наїзд на його Білилівський маєток і захопили його.
Проте, від 25 травня, того ж року Юрій Голуб подає до житомирських книг універсал короля, датований 15 квітнем 1629 р., про довічне володіння маєтком Білилівка королівському ротмістру Юрію Голубу39
За історичними документами видно, що з 1583 року Іван Голуб виконує у Білилівці обов’язки підстарости князя Корецького, з 15 квітня 1629 р. ці землі за Королівським універсалом передаються Юрію Івановичу Голубу, королівському ротмістру, на довічне володіння. Проте Юрій Голуб в’їжджає до власного маєтку, лише у 1630 р., на чолі із невеликою армією в якій бачимо Адама Дворецького та ротмістра Самуїла Лаща. До цього власником маєтку вважав себе п. Людв
...Ещё
Цікавим прикладом авантюрної натури Юрія Голуба може слугувати декілька актових записів. 7 травня 1630 р., подана скарга пана Людвика Олизар-Волчкевича на панів Юрія Голуба, Адама Дворецького й ротмістра Самуїла Лаща, що останні зробили наїзд на його Білилівський маєток і захопили його.
Проте, від 25 травня, того ж року Юрій Голуб подає до житомирських книг універсал короля, датований 15 квітнем 1629 р., про довічне володіння маєтком Білилівка королівському ротмістру Юрію Голубу39
За історичними документами видно, що з 1583 року Іван Голуб виконує у Білилівці обов’язки підстарости князя Корецького, з 15 квітня 1629 р. ці землі за Королівським універсалом передаються Юрію Івановичу Голубу, королівському ротмістру, на довічне володіння. Проте Юрій Голуб в’їжджає до власного маєтку, лише у 1630 р., на чолі із невеликою армією в якій бачимо Адама Дворецького та ротмістра Самуїла Лаща. До цього власником маєтку вважав себе п. Людвіг Олизар-Волчкович.
Надання ж самого маєтку Білилівка, не є випадковістю: так у 1583 р. Іван Голуб – батько Юрія та Данила Голубів – був підстаростою Білилівки у кн. Корецького43.
Відомо, що Юрій Голуб у 1648 р. захищав Київщину від нападів татар. Як згадує Йоахим Єрлич у той час коли всі покинули Полісся на призволяще, Голуб один із своїм загоном боронив ці землі, причому звільнив кілько тисяч бранців, і розгромив декілька орд61. За одними даними Юрій Голуб загинув у 1649 р. 62, а за іншими у 1654 р., став полковником королівських військ і доживав свій вік, згадуючись у 1658 р., як староста Сіницький. Його син, згадуваний Томаш Голуб у 1663 р., був товаришем хоругви козацької64. Ця гілка Голубів мала пряме відношення і до походження козацько-старшинського роду Голубів (Голубенків) 65, що доводиться за гербовими ознаками, а також маєтками останніх.
У 1634 р. Юрій Голуб був ротмістром королівського війська, комісаром у справах відносин із Січчю, а протягом 04.1644-10.1646,1648 рр. – канівським реєстровим полковником.
Достовірних відомостей про родовід Адама відшукати не виявилося можливим. Ймовірними його нащадками є Дворецький Артем Адамович та його рідний брат Михайло, які разом з сім’ями проживали на території Чернігівського намісництва до 1861 р. Обидва в пошуках кращої долі переселилися в с. Тат’янівку Тамбовської губернії, РФ. Сьогодні є їх онуки та правнуки, можливо й інші нащадки, що проживають на території Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей, які вважають себе нащадками Київського полковника В.Ф.Дворецького.
Однак, з так званого варіанту Валишевського (ксерокопія запису на польській мові) про те¸ що Дворжецький Адам, - regimentarz – воєначальник у воєводи Мнішека, Миховецький Ян з уряду гетьманського самозванця (Лжедмитра-1, 1607 р.). Загинули за другового самозванця (Лжедмитра-2 у період з 1607 по 1610 рр.). Свідчить Ніборський Ян, Любичський ротмістр.
...Ещё
Достовірних відомостей про родовід Адама відшукати не виявилося можливим. Ймовірними його нащадками є Дворецький Артем Адамович та його рідний брат Михайло, які разом з сім’ями проживали на території Чернігівського намісництва до 1861 р. Обидва в пошуках кращої долі переселилися в с. Тат’янівку Тамбовської губернії, РФ. Сьогодні є їх онуки та правнуки, можливо й інші нащадки, що проживають на території Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей, які вважають себе нащадками Київського полковника В.Ф.Дворецького.
Однак, з так званого варіанту Валишевського (ксерокопія запису на польській мові) про те¸ що Дворжецький Адам, - regimentarz – воєначальник у воєводи Мнішека, Миховецький Ян з уряду гетьманського самозванця (Лжедмитра-1, 1607 р.). Загинули за другового самозванця (Лжедмитра-2 у період з 1607 по 1610 рр.). Свідчить Ніборський Ян, Любичський ротмістр.
Dworzecki Adam-regimentarz u woewody Mnischa, Miechowiecki Jan z wladza hetmanska Samozwanca. Polegl za Drugigo Samozwanca. Nieborski Jan (Lubicz) – rotmistrz.
З цього можна зробити попередній висновок, що Адам Дворжецький, який 01.03.1619 року отримав від польського короля землі з селами у старостві Житомирському та Адам Дворжецький, який загинув у перід з 1607 по 1610 рр. за самозванця Лжедмитра-2 зовсім різні постаті в історії та потребують предметного дослідження.
Мы используем cookie-файлы, чтобы улучшить сервисы для вас. Если ваш возраст менее 13 лет, настроить cookie-файлы должен ваш законный представитель. Больше информации
Комментарии 5
На чолі
війська царевича Московского Дмитра стояв також один з представників родини
Дворецьких в особі Адама Дворжецького ("Чорної конячки"
якого дуже мало мало інформації вдалося зібрати. Останній офіційно служив польському королю,
професійний військовий, лицар польського війська, полковник. Будучи вже в літах
у 1604 р. був обраний гетьманом війська Московського царя Лжедмитра – 1.
"Город
Гоша.
Ясновельможному
пану Казимиру Меховецкому.
Высокочтимый
пан Казимир. Точно по договоренности
с Вами описываю для Вас события,
происходящие в войске царевича Московского Дмитрия.
Смотр войска
пан царевич и пан сандомирский воевода провели
под. Глинянами. Съехавшееся
рыцарство устроило коло и избрало
Гетманом похода пана Юрия.
Против него
...Ещёне раздалось ни одного голоса, ведь пан Мнишек не только воевода
На чолі
війська царевича Московского Дмитра стояв також один з представників родини
Дворецьких в особі Адама Дворжецького ("Чорної конячки"
якого дуже мало мало інформації вдалося зібрати. Останній офіційно служив польському королю,
професійний військовий, лицар польського війська, полковник. Будучи вже в літах
у 1604 р. був обраний гетьманом війська Московського царя Лжедмитра – 1.
"Город
Гоша.
Ясновельможному
пану Казимиру Меховецкому.
Высокочтимый
пан Казимир. Точно по договоренности
с Вами описываю для Вас события,
происходящие в войске царевича Московского Дмитрия.
Смотр войска
пан царевич и пан сандомирский воевода провели
под. Глинянами. Съехавшееся
рыцарство устроило коло и избрало
Гетманом похода пана Юрия.
Против него
не раздалось ни одного голоса, ведь пан Мнишек не только воевода, но еще и
главный содержатель всего воинства. Полковниками были назначены Адам Жулицкий
и Адам Дворжецкий. Оба
они профессиональные военные, оба
в годах и оба (как утверждают) совсем без денег. Это
делает их чрезвычайно заинтересованными в серьезном успехе дела.
На этом же
кругу выработали жесточайшие походные правила, по типу того,что вырабатывают казаки при дальних ходах на
татар или турок. За п’янство казнь, за трусость и предательство казнь, за
мародерство казнь. Этот пункт особенно
важен, так как боевые действия пойдут в совсем
недружественной стране. И раздражать население, незнающее
цивилизованных правил, было бы безумием.
Работы было
...Ещёмного. После нескольких удачных советов по внутренней и внешней политике
(немудрено было советовать, коль скоро историк наперед знал действия всех
главных героев драмы) Отрепьев жаловал Чигиреву дворянство и сделал своим
ближайшим советником, а после вступления в Москву даровал боярство назло двум
Адамам - Жулицкому и Дворжецкому. Оба польских полковника руководили шляхтичами
и малоросскими казаками после отъезда Юрия Мнишека в Краков и были недовольны
появлением нового любимца "царевича". Очевидно, с их подачи секретарь
Отрепьева Ян Бучинский постоянно нашептывал самозванцу разные гадости про
Чигирева. Но "Дмитрий" ничего не хотел слушать. Возможно, из-за того,
что большая часть поляков во главе с Юрием Мнишеком оставила его накануне
поражения под Добрыничами, а Чигирев прибыл в Рыльск из Ватикана как раз в
самые тяжелые дни "сидения", когда почти все считали, что продолжение
войны бесперспективно и с наступлением лета царские во
Работы было
много. После нескольких удачных советов по внутренней и внешней политике
(немудрено было советовать, коль скоро историк наперед знал действия всех
главных героев драмы) Отрепьев жаловал Чигиреву дворянство и сделал своим
ближайшим советником, а после вступления в Москву даровал боярство назло двум
Адамам - Жулицкому и Дворжецкому. Оба польских полковника руководили шляхтичами
и малоросскими казаками после отъезда Юрия Мнишека в Краков и были недовольны
появлением нового любимца "царевича". Очевидно, с их подачи секретарь
Отрепьева Ян Бучинский постоянно нашептывал самозванцу разные гадости про
Чигирева. Но "Дмитрий" ничего не хотел слушать. Возможно, из-за того,
что большая часть поляков во главе с Юрием Мнишеком оставила его накануне
поражения под Добрыничами, а Чигирев прибыл в Рыльск из Ватикана как раз в
самые тяжелые дни "сидения", когда почти все считали, что продолжение
войны бесперспективно и с наступлением лета царские войска добьют самозванца.
Рано утром 21
января 1605 г. армии сблизились и завязался бой. Гетман Дворжецкий решил в
точности повторить маневр, который обеспечил успех самозванцу под
Новгородом-Северским. Гусары должны были опрокинуть правый фланг русских, а
пехота, оставленная в тылу, довершить победу. Перед запорожской конницей стояла
задача сковать силы русских в центре. Пешие казаки прикрывали пушки, стоявшие
позади фронта.
Следя за
передвижениями противника, Мстиславский выдвинул вперед полк правой руки во
главе с Шуйским, а также отряды Маржарета и Розена, составленные из служилых
иноземцев. Гетман Дворжецкий немедленно атаковал Шуйского, собрав воедино свою
немногочисленную конницу. В атаке участвовало около 10 конных отрядов: 200
гусар, 7 рот конных копейщиков, отряд шляхты из Белоруссии и отряд русских
всадников. Не выдержав яростной атаки, Шуйский дрогнул и стал отступать.
Расчистив себе путь, конница Дворжецкого повернула к селу, на окраине которого
стояла русская пехота с пушками. Тут она была встречена мощными орудийными и
ружейными залпами и повернула назад. Отступление завершилось паническим
бегством.
В заключение
ко второй главе он пишет о том, что стихия самозванческого движения после
Новгород-Северска стала обретать плотность и упругость идеи
"восстановления власти прежней династии". И "интервенция, -
считает он, - приобрела черты Гражданской войны". В этом-то и состоит
самоиллюзия любого самозванства, ее соблазн, прельщение и химера: она хочет
внушить, что она не вода, - то есть не что-то лукавое, принимающее первую
встречную форму, а потом ее окисляющее, - а камень, то есть основа веры
народной в государство. Вот и автор в третьей главе романа ("Аd маjоrем
dеi glоriаni"
(гетман Дворжецкий, атаман Корела и другие), так и его воюющих супротивников
(Мстиславский и Шуйский), победа которых под Добрыничами предстает как
поражение в честь Самозванца.
Після
...Ещёвідставки в 1619 р. польським королем був жалуваний трьома селами в Старостві
Житомирському, які насту
В заключение
ко второй главе он пишет о том, что стихия самозванческого движения после
Новгород-Северска стала обретать плотность и упругость идеи
"восстановления власти прежней династии". И "интервенция, -
считает он, - приобрела черты Гражданской войны". В этом-то и состоит
самоиллюзия любого самозванства, ее соблазн, прельщение и химера: она хочет
внушить, что она не вода, - то есть не что-то лукавое, принимающее первую
встречную форму, а потом ее окисляющее, - а камень, то есть основа веры
народной в государство. Вот и автор в третьей главе романа ("Аd маjоrем
dеi glоriаni"
(гетман Дворжецкий, атаман Корела и другие), так и его воюющих супротивников
(Мстиславский и Шуйский), победа которых под Добрыничами предстает как
поражение в честь Самозванца.
Після
відставки в 1619 р. польським королем був жалуваний трьома селами в Старостві
Житомирському, які наступного року обміняв у панів Олізарів на село Біловежі
(нині Білі Вежі Бахмачського району Чернігівської області), де на той час землями в Чернігівському намісництві
володіли родичі дворецьких в особі
Климентія Холявина та його близького оточення – вже Холявинів – Дворецьких.
Як видно з
деяких джерел Адам Дворецький був
пов’язаний з родиною Голубів,
одна з гілок роду якого наприкінці XVI – п. п. XVII ст. змогла
піднестись за рівнем економічної могутності до магнатського статуса. Цей процес
пояснюється тим, що ще в середині XVI
ст. Іван Андрійович Голуб стає клієнтом князів Корецьких. Слід зазначити, що до
того певні гілки Голубів були пов´язані з родами Острозьких та Горностаїв.
Клієнтура у кн. Якима Корецького, дала змогу Голубам утримувати значні посади,
а разом із тим зробитись одним із впливовіших родів Київщини перед
Хмельниччиною.
Цікавим
прикладом авантюрної натури Юрія Голуба може слугувати декілька актових
записів. 7 травня 1630 р., подана скарга пана Людвика Олизар-Волчкевича на
панів Юрія Голуба, Адама Дворецького й ротмістра Самуїла Лаща, що останні
зробили наїзд на його Білилівський маєток і захопили його.
Проте, від 25
травня, того ж року Юрій Голуб подає до житомирських книг універсал короля,
датований 15 квітнем 1629 р., про довічне володіння маєтком Білилівка
королівському ротмістру Юрію Голубу39
За історичними
...Ещёдокументами видно, що з 1583 року Іван Голуб виконує у Білилівці обов’язки
підстарости князя Корецького, з 15 квітня 1629 р. ці землі за Королівським
універсалом передаються Юрію Івановичу Голубу, королівському ротмістру, на
довічне володіння. Проте Юрій Голуб в’їжджає до власного маєтку, лише у 1630
р., на чолі із невеликою армією в якій бачимо Адама Дворецького та ротмістра
Самуїла Лаща. До цього власником маєтку вважав себе п. Людв
Цікавим
прикладом авантюрної натури Юрія Голуба може слугувати декілька актових
записів. 7 травня 1630 р., подана скарга пана Людвика Олизар-Волчкевича на
панів Юрія Голуба, Адама Дворецького й ротмістра Самуїла Лаща, що останні
зробили наїзд на його Білилівський маєток і захопили його.
Проте, від 25
травня, того ж року Юрій Голуб подає до житомирських книг універсал короля,
датований 15 квітнем 1629 р., про довічне володіння маєтком Білилівка
королівському ротмістру Юрію Голубу39
За історичними
документами видно, що з 1583 року Іван Голуб виконує у Білилівці обов’язки
підстарости князя Корецького, з 15 квітня 1629 р. ці землі за Королівським
універсалом передаються Юрію Івановичу Голубу, королівському ротмістру, на
довічне володіння. Проте Юрій Голуб в’їжджає до власного маєтку, лише у 1630
р., на чолі із невеликою армією в якій бачимо Адама Дворецького та ротмістра
Самуїла Лаща. До цього власником маєтку вважав себе п. Людвіг Олизар-Волчкович.
Надання ж
самого маєтку Білилівка, не є випадковістю: так у 1583 р. Іван Голуб – батько
Юрія та Данила Голубів – був підстаростою Білилівки у кн. Корецького43.
Відомо, що
Юрій Голуб у 1648 р. захищав Київщину від нападів татар. Як згадує Йоахим Єрлич
у той час коли всі покинули Полісся на призволяще, Голуб один із своїм загоном
боронив ці землі, причому звільнив кілько тисяч бранців, і розгромив декілька
орд61. За одними даними Юрій Голуб загинув у 1649 р. 62, а за іншими у 1654 р.,
став полковником королівських військ і доживав свій вік, згадуючись у 1658 р.,
як староста Сіницький. Його син, згадуваний Томаш Голуб у 1663 р., був
товаришем хоругви козацької64. Ця гілка Голубів мала пряме відношення і до
походження козацько-старшинського роду Голубів (Голубенків) 65, що доводиться
за гербовими ознаками, а також маєтками останніх.
У 1634 р. Юрій
Голуб був ротмістром королівського війська, комісаром у справах відносин із
Січчю, а протягом 04.1644-10.1646,1648 рр. – канівським реєстровим полковником.
Достовірних
відомостей про родовід Адама відшукати не виявилося можливим. Ймовірними
його нащадками є Дворецький Артем
Адамович та його рідний брат Михайло, які разом з сім’ями проживали на території Чернігівського намісництва
до 1861 р. Обидва в пошуках кращої долі
переселилися в с. Тат’янівку Тамбовської губернії, РФ. Сьогодні є їх онуки та
правнуки, можливо й інші нащадки, що
проживають на території Житомирської, Київської, Чернігівської та
Сумської областей, які вважають себе нащадками Київського полковника
В.Ф.Дворецького.
Однак, з так званого
варіанту Валишевського (ксерокопія
запису на польській мові) про те¸ що Дворжецький Адам, - regimentarz –
воєначальник у воєводи Мнішека, Миховецький Ян з уряду гетьманського самозванця
(Лжедмитра-1, 1607 р.).
Загинули за другового самозванця (Лжедмитра-2 у період з 1607 по 1610 рр.). Свідчить
Ніборський Ян, Любичський ротмістр.
...ЕщёДостовірних
відомостей про родовід Адама відшукати не виявилося можливим. Ймовірними
його нащадками є Дворецький Артем
Адамович та його рідний брат Михайло, які разом з сім’ями проживали на території Чернігівського намісництва
до 1861 р. Обидва в пошуках кращої долі
переселилися в с. Тат’янівку Тамбовської губернії, РФ. Сьогодні є їх онуки та
правнуки, можливо й інші нащадки, що
проживають на території Житомирської, Київської, Чернігівської та
Сумської областей, які вважають себе нащадками Київського полковника
В.Ф.Дворецького.
Однак, з так званого
варіанту Валишевського (ксерокопія
запису на польській мові) про те¸ що Дворжецький Адам, - regimentarz –
воєначальник у воєводи Мнішека, Миховецький Ян з уряду гетьманського самозванця
(Лжедмитра-1, 1607 р.).
Загинули за другового самозванця (Лжедмитра-2 у період з 1607 по 1610 рр.). Свідчить
Ніборський Ян, Любичський ротмістр.
Dworzecki Adam-regimentarz u woewody Mnischa, Miechowiecki Jan z wladza hetmanska Samozwanca. Polegl za Drugigo Samozwanca. Nieborski Jan (Lubicz) – rotmistrz.
З цього можна
зробити попередній висновок, що Адам
Дворжецький, який 01.03.1619 року отримав від польського короля землі з селами
у старостві Житомирському та Адам Дворжецький, який загинув у перід з 1607 по 1610 рр. за самозванця Лжедмитра-2
зовсім різні постаті в історії та потребують предметного дослідження.