Предыдущая публикация
Соціальність чи соціалізм?
Вже доконаним фактом є формування і розвиток в Україні нового, молодого і радикального правого руху, який захоплює все більшу кількість українців. Те, що цей рух є націоналістичним і надалі має бути таким, не викликає сумнівів.
Але безсумнівним є і те, що національна революція неможлива без революції соціальної. Це розуміють всі, особливо в світлі теперішньої економічної кризи, яку породила процентна система капіталізму, загнавши український народ в кредитне рабство. Проте не всі розуміють якою має бути соціальна революція і яке це матиме вираження в ідеології та пропаганді нових правих. Два різних погляди на цю проблему окреслюються термінами – соціальність і соціалізм. В чому вони полягають і який з них відкриє третій шлях, окремий від комунізму і капіталізму?
Соціальність є пропозицією “соціального додатку” до націоналізму (чи іншої ідеології), що має на меті представити його соціально зорієнтованим. Головною метою і гаслом соціальності є досягнення добробуту, подолання бідності, забезпечення соціальних благ, створення в суспільстві умов для досягнення політичних цілей тощо. При цьому соціальність не являє собою ідеології чи світогляду з чітко визначеними принципами. Отже не є визначеними і шляхи досягнення поставленої мети, тобто програма соціальності не є сталою і може змінюватись залежно від “ситуації”. Більш чи менш радикальні вимоги соціальності за суттю не відрізняються від позицій буржуазних партій, що пропонують той самий добробут і соціальні блага. Жодні з цих вимог не суперечать основам капіталізму, не спрямовані на його повну ліквідацію. Це означає залишити класовий і кастовий поділ суспільства, визиск трудящих, соціальну дискримінацію, нетрудові прибутки, залежність держави від світової економіки тощо. Адже чим неможливе досягнення “добробуту” при капіталізмі, який має багато форм і теж може бути соціально зорієнтованим? Самі лише матеріальні блага не усувають капіталістичного рабства і не звільняють з нього людину. Для прикладу в Давньому Римі раби отримували житло, одяг і їжу, що було справжньою соціальною гарантією. Соціальність – це реформування сучасного рабства (капіталізму) в “соціальний” бік, що є не більше, аніж буржуазною демагогією. І попри будь-які заяви апологетів соціальності, пропонована ними система не знищує капіталізм, а є лише формою капіталізму “з людським обличчям”. Тому ні про який третій шлях у вигляді соціальності не може бути й мови.
Визнання частини прав експлуатованого народу з боку прихильників соціальності – вимушений крок, зроблений з метою підкупити, пригодувати, задобрити і обдурити трудящих. Найкращі з можливих мотивів соціальності – це милість і співчуття, але не прагнення справедливості. Українському народу не потрібне співчуття з боку тих, хто хоче зайняти місце його експлуататорів, прикриваючись соціальністю. І не має значення, наскільки радикально будуть звучати націоналістичні гасла. Ствердження про те, що “інтереси нації” важливіші ніж соціальна справедливість є наскрізь брехливим. Бо не існує таких інтересів нації які можуть йти всупереч соціальній справедливості, і навпаки. А так звана соціальність передбачає жертвувати соціальною справедливістю заради вигаданих “національних” інтересів чи інших політичних завдань “еліти”, яка є насправді класом суспільних паразитів. Така політика тільки заважає виживанню і розвитку народу. Створення справжньої народної спільноти, об’єднаної єдиною волею, неможливе в умовах, коли суспільство розділене на класи і касти, що означає нерівноправність, утиск прав трудящих – всіх українців фізичної і розумової праці, а значить цілого народу. Таким чином, буржуазна за суттю, теорія соціальності шкодить розвитку нації, її інтересам, а отже суперечить меті націоналізму.
Також ця половинчата теорія дає волю реакційним тлумаченням націоналізму, коли під назвою “традиціоналізму” в нову праву ідеологію намагаються просунути заперечення людського прогресу, ідеалізацію рабовласницьких і феодальних суспільств, зокрема кастової системи, також ідеї т.зв. елітаризму (елітизму), що розділяє суспільство на “еліту” і “масу”, культивуючи соціальну дискримінацію всередині нації, з метою забезпечення розвитку одних людей (еліти) за рахунок інших (маси). Цими реакційними ідеями можна обґрунтувати хіба що соціальну деградацію, до якої і так вже успішно веде капіталізм, а раніше призвела феодальна система. Обидві ці системи унеможливлюють розбудову нації, як єдиного організму, за життя якого будуть віддано боротись всі члени народної спільноти, а можливо це лише тоді, коли вони отримають справжню свободу і гарантовані права.
Що є соціалізм і чим він відрізняється від соціальності? Соціалізм – це вчення, метою та ідеалом якого є соціально справедливе суспільство. Соціалізм має чітке вираження як світогляд, ідеологія і програма, що встановлює унікальний суспільно-політичний і економічний лад. Соціалізм не заперечує націоналізму, як кажуть консерватори, натомість він несумісний з інтернаціоналізмом. Адже соціалізм є органічним станом спільноти і може бути реалізований лише серед людей одного культурного і расового типу. Соціалізм – це не лише класова боротьба, як стверджують марксисти. Навпаки, соціалізм – це спільна боротьба всіх народних верств за повалення капіталізму. Соціалізм визнає класову боротьбу, але прагне її логічного завершення шляхом перемоги і звільнення трудящих – створення безкласового суспільства, в якому відсутня експлуатація, кастовий поділ, соціальна дискримінація, нетрудові прибутки; це суспільство де панує соціальна справедливість, заснована на рівноправності, пріоритеті суспільної власності на засоби виробництва, справедливому розподілі прибутків, рівності можливостей тощо. Соціалізм запроваджує нове мислення, що ґрунтується на вірі в працю, любові до ближніх і чіткому усвідомленні правила: народні інтереси понад особисті! Світоглядна революція соціалізму викорінює буржуазність – егоїстичне прагнення панування за допомогою капіталу, натомість виховує суспільство на засадах етики робочого класу – принципі творчої продуктивної діяльності на благо народної спільноти. То чи може націоналізм бути соціалістичним? Націоналізм повинен бути соціалістичним! Справа нації – це справа трудящих, а права і добробут трудящих – це права і добробут всієї нації. Тільки в соціалістичній спільноті кожен чесний трудящий українець зможе полюбити Батьківщину понад усе і кожного ближнього українця як самого себе. Живучи в справедливій народній спільноті, кожен її член буде захищати націю, віддано боротись і працювати, знаючи не на словах, а на практиці що загальне добро стоїть перед особистим!
Соціальна революція не повинна обмежуватись соціальними гаслами і половинчатими реформами, вона повинна мати досконалу програму. Таку програму має соціалізм і вона є актуальною для багатьох поколінь вперед. Програма соціалізму – це одночасно програма виживання і розвитку нації. Реалізація соціалістичної програми означає повну ліквідацію капіталізму, який є першопричиною космополітичної глобалізації. Основами капіталізму є нетрудові прибутки, пріоритет приватної власності на засоби виробництва і експлуатація. Соціалізм скасовує всі прибутки, що виникають не в результаті трудової діяльності, а шляхом маніпуляції існуючими матеріальними цінностями, як приклад оренда, рента, цінова спекуляція товарами тощо. І головне ліквідації підлягає найогидніший прояв нетрудових прибутків – спекуляція грошима, що має назву кредитного або процентного рабства, в яке загнаний сьогодні український народ і за рахунок якого збагачується буржуазія. Ця реформа в поєднанні з іншими унеможливить інфляцію і все що з нею пов’язано. А першим і неминучим кроком на шляху соціалістичної революції стане націоналізація всіх банківських, фінансових і страхових установ. Відповідальність за фінансову систему повинна нести винятково держава. Логічним наслідком цих економічних перетворень стає неконвертованість соціалістичної валюти. Тоді Україна більше не буде залежати від глобалізованої “світової економіки”, а значить, і всіх “світових криз” включно з коливанням валют і курсом долара. Це підстава для досягнення автаркії – економічної незалежності держави та її громадян. Приватна власність на великі підприємства (понад 1000 працівників) – ще одна причина існування буржуазії – класу великих власників, які використовують найману працю. Соціалізм ліквідує приватну власність на великі підприємства, що створить додаткові умови для ліквідації класу буржуазії, внаслідок чого буде усунено класовий поділ взагалі. Великі підприємства підлягають соціалізації, тобто фактично переходять у власність трудящих, прибуток яких збільшуватиметься відповідно до прибутку підприємства. Виручені кошти будуть отримувати не ахметови, пінчуки, коломойські, порошенки чи інші олігархи, а українські трудящі. Справедливий розподіл прибутків покладе край експлуатації – присвоєнню власником незрівнянно більшої частини прибутку, ніж отримують робітники. А участь трудящих і держави в управлінні підприємствами всіх форм власності та конкуренція, яку створюватимуть соціалізовані підприємства, ліквідує експлуатацію на середніх і дрібних підприємствах, одночасно гарантуючи для них право приватної власності.
Усуваючи експлуатацію, соціалізм визнає всіх людей рівноправними і рівноцінними, дає всім рівні можливості для реалізації себе в житті, відповідно до своїх здібностей, незалежно від соціального походження і матеріального стану родини. Рівноправність означає, що права мусять дорівнювати обов’язкам, лише той може мати більше прав, хто має більше обов’язків. Рівноцінність означає, що люди всіх професій і посад є однаково цінними для суспільства, а отже етично рівними. І чим кращими є професійні досягнення людини, тим більшою буде її матеріальна винагорода. Соціалізм проголошує: вільна людина замість вільного ринку. Лише вільні люди здатні не жаліючи сил будувати насправді велику державу і зможуть захистити її, жертвуючи своїм життям. Таким чином, даючи свободу людині і справедливість суспільству, соціалізм дає незалежність і силу національній державі. Соціалізм покладе край владі грошей та їх впливу на державну політику і це найкращий захист інтересів нації.
Особливе геополітичне значення отримає досягнення соціалізмом економічної автаркії. Початок глобальної кризи капіталізму яскраво говорить про його майбутній неминучий крах в світовому масштабі. Капіталізм не врятує від краху ані “соціальна ринкова економіка”, ані “державне регулювання”, ані будь-які інші половинчасті вигадки “соціальності”. Це означатиме занепад капіталістичних країн, залежних від “світової економіки”, включно з новітніми імперіями типу США і РФ. Реалізація в Україні соціалістичного принципу автаркії дозволить залишитись поза кризою і падінням капіталізму, не тільки вистояти проти світового імперіалізму, але і побороти його, завоювавши собі провідне становище у світі. Маючи величезний потенціал і будучи найбільшою країною в центрі Європи, українська соціалістична держава зможе повести успішну боротьбу за визволення інших європейських народів, які ще знаходитимуться під гнітом гниючих капіталістичних режимів або в повному безладі. Розпочати світову антикапіталістичну революцію, покінчити з глобалізацією і очолити нову соціалістичну спільноту народів – це гідна місія для нової України.
Поєднання націоналізму і соціалізму є глибоко рідним українській душі і витікає з української національної традиції. “Братерська наша воля Без холопа і без пана” – писав пророк українського національного відродження Тарас Шевченко. “Чи противний соціалізм нашому патріотичному почуттю? Зовсім ні. Навпаки, можемо сказати, що розвиток кожної народності, дійсно гарний і вільний, може настати тільки при соціалістичному ладі, бо цей лад найвільніший і забезпечує народові матеріальне існування. Соціалізм – велике культурне придбання новіших часів” – писав Іван Франко. “Вільна, самостійна Україна з широко розвиненим соціалістичним устроєм. Соціалістичний ідеал є єдиним, котрий може остаточно задовольнити український та інші народи” – продовжував засновник українського націоналістичного руху Микола Міхновський. Влучно доповнюють цю традицію слова Ярослава Стецька: “Коли хто каже український націоналіст – то це означає національний суспільник-революціонер”.
Тепер можна обґрунтовано сказати: справжня соціальна революція – це соціалістична революція, так само як справжня національна революція є націоналістичною революцією. І коли ми кажемо революційний соціал-націоналізм, то маємо на увазі соціалістичний націоналізм. А коли говоримо про національний або український соціалізм, то маємо на увазі соціалізм націоналістичний. Новий правий рух не повинна розділяти термінологія і тепер з цим покінчено, принаймні серед автономних правих. Ми маємо спільну ідеологію, її змістовні основи – це соціалізм і націоналізм. І разом ми повинні добитись того, щоб кожна українська людина, яка мислить соціалістично стала також націоналістом, а кожен націоналіст став прихильником соціалізму.
Наша відповідь однозначна: соціалізм!
Редакція журналу “Новий порядок”
#соціальність #соціалізм
Следующая публикация
Комментарии 8