Предыдущая публикация
Видіння Отця Піо з П’єтрельчини
На цих сторінках Отець Піо говорить про два видіння, що їх він мав незадовго перед початком свого чернечого життя. Перше з них, 1 січня 1903 р., що накреслило його майбутню долю, було позначене боротьбою з дияволом, а також відіграло визначну роль у його рішенні „попрощатися зі світом і цілковито присвятити себе Господу Богу і святому згромадженню”.
Друге видіння, яке він мав у надвечір’я свого від’їзду до монастиря в Морконе (провінція Беневенто), 5 січня 1903 р., було утіхою та заохоченням, якими обдарував його Господь Ісус. Його спогади про це об’явлення дуже короткі.
В ім’я Ісуса. Амінь.
Все, що я збираюсь написати у цьому вбогому листі, висловлене силою святого послуху. Тільки сам Господь Бог може зрозуміти велику неохоту, з якою пишу про ці справи. Він сам є моїм свідком, і якби не зміцнював мене в пошані до моїх зверхників, я б рішуче відмовився і навіть, бунтуючись, ніколи не виклав би на письмі всього того, що мав написати, будучи свідомим негідності тієї душі, яка удостоїлась таких щедрих небесних ласк. Господь нехай же буде ласкавий до мене і допоможе мені та зміцнить мій дух, щоб зумів побороти сором, який відчуваю стосовно того, що маю написати.
Ось перше надприродне видіння тієї душі, яка залишила світ та дорогу до вічної загибелі й цілковито присвятила себе служінню Господу Богу.
Ця душа від наймолодших літ мала сильне покликання до чернечого життя, та коли почала підростати, на жаль, відчула великий потяг до марноти цього світу. В серці бідного створіння розпочалась потужна боротьба між зростаючим покликанням та солодкою, але фальшивою розкішшю краси цього світу. Без сумніву, з плином часу почуття взяли гору над духом і знищили добре зерно Божого поклику.
Та Господь прагнув цієї душі для себе і був ласкавий до неї, удостоївши її видінням, яке я зараз опишу.
Одного дня, під час роздумування над своїм покликанням, над тим, як відважитись на те, щоб попрощатися зі світом, аби присвятити себе цілковито Господу Богу в святому монастирі, його думки раптом немовби зависли в повітрі, й він був змушений пильно вдивлятися очима душі у щось, цілком відмінне від того, що можна споглядати тілесними очима.
Він побачив поруч зі собою чоловіка рідкісної величі й краси, що променіла, як сонце. Чоловік взяв його за руку і сказав: „Ходи за мною, бо дуже важливо, щоб ти став відважним воїном”. Відвів його на розлогу рівнину, де вже був великий натовп, поділений на дві групи. З однієї сторони побачив людей з гарними обличчями, вбраних у сніжно-білий одяг, з іншої — людей, вдягнутих у чорне, потворних на вигляд, схожих на темні тіні.
Між цими великими групами був широкий простір, посеред якого провідник поставив душу. Вона уважно вдивлявся в ці два натовпи, аж раптом на середину простору, що їх розділяв, вийшов чоловік, настільки високий, що чолом торкався хмар і мав вигляд жахливого чорного чудовиська.
Перед цим видовищем бідна душа розгубилась і відчула, як у ній завмерло життя. Страшна постать підходила все ближче, а провідник, стоячи поряд з душею, говорив, що вона має почати боротьбу з цією істотою. Почувши це, бідолашна душа зблідла, затремтіла уся і, майже зомлівши, впала на землю: настільки великим був пережитий переляк.
Провідник підтримував її своїм раменом, аж поки вона не прийшла до тями. Потім душа звернулася до провідника і благала його, щоб він захистив її від цього страшного створіння: чоловік бо цей настільки сильний, що сили всіх людей, взятих разом, не вистачило б, щоб повалити його з ніг.
„Будь-який опір є марним. Сказано є, щоб ти його переміг. Підбадьорся, починай бій у цілковитій довірі і відважно йди вперед, — я ж буду близько, допомагатиму тобі і не дозволю, щоб він тебе переміг. Як винагороду за перемогу над ним подарую тобі чудову корону на голову”.
Сердешна душа набралась відваги і вийшла на герць з тієї страшною і таємничою постаттю. Удар був потужний, але завдяки провіднику, який завжди залишався поруч, вона зрештою перемогла супротивника, кинула його на землю і змусила до втечі.
Тоді провідник, вірний своїй обітниці, взяв корону виняткової краси й поклав їй на голову, але потім зняв, кажучи: „Я матиму для тебе ще кращу корону, якщо знову здобудеш перемогу в боротьбі з тим, з ким ти боровся. Він приходитиме, щоб повернути собі втрачену честь. Будь мужнім і не сумнівайся у моїй допомозі. Май широко відкриті очі, адже ця таємнича постать намагатиметься перемогти раптовістю. Не бійся страшних нападів. Пам’ятай, що я Тобі обіцяв: я завжди буду близько і допомагатиму Тобі, тому ти постійно перемагатимеш”.
Коли таємнича постать була подолана, натовп потворних створінь почав щось викрикувати, проклинати і оглушливо кричати. Тим часом з іншого натовпу було чути оплески і похвали для прекрасного чоловіка, який сяяв ясніше за сонце і так чудово допомагав тій бідній душі у нелегкій боротьбі. На цьому видіння закінчилось.
Це видіння наповнило бідну душу великою відвагою, навіть здавалось, що якби він жив на тисячу років раніше, то зміг би залишити світ назавжди, аби присвятити себе Божій службі в якомусь згромадженні.
Видіння було зрозумілим для душі, однак не до кінця. Та Господь Бог був ласкавий і об’явив його значення через наступне видіння, яке трапилось за кілька днів перед вступом до монастиря. Кажу „за кілька днів”, оскільки він вже звернувся до настоятеля Провінції про прийняття й отримав ствердну відповідь, коли Господь обдарував його наступним видінням, яке було суто духовним.
Воно випало якраз на празник Пресвятої Богородиці Марії, за п’ять днів до від’їзду з батьківського дому. Прийнявши Святе Причастя, він перебував на особистій розмові з Господом, коли раптом його душа занурилась у надприродне світло. За допомогою цього найчистішого світла він одразу ж зрозумів, що вступити до монастиря на служіння Небесному Цареві означало наразитись на боротьбу з тією таємничою постаттю із пекла, з якою він боровся в попередньому видінні.
Тоді до нього прийшло розуміння, і цього було достатньо, щоб додати йому бадьорості. Хоча демони й будуть присутні в битвах, щоб насміхатися з його помилок, але з іншого боку завжди стоятимуть ангели, щоб аплодувати після кожної перемоги над сатаною. Дві групи, що їх він бачив у попередньому видінні, були символами цих сторін.
Він також зрозумів, що супротивник, з яким мусить боротися, хоча й страшний, однак немає жодної причини боятись його, адже сам Ісус Христос, який і був тією світлою постаттю, що виконувала роль провідника, допомагатиме йому; зажди стоятиме на його стороні та винагородить його в раю за всі перемоги, лише за умови, що він довірятиме Йому і самовіддано боротиметься.
Це видіння вчинило душу ще сильнішою та сповненою ентузіазму для того, щоб залишити світ. Однак не можна собі уявити, що вона нічого не переживала на своєму людському рівні, оскільки покинула власну родину, до якої так міцно була прив’язана. Коли наближалась розлука, вона відчувала, як трощаться її кістки, а біль був настільки сильним, що ледь не зомліла.
Оскільки день відходу ставав усе ближчим, ця мука зростала. Піо провів останню ніч з родиною. Господь Бог прийшов, щоб утішити його душу ще й іншим видінням. Вона бачила Господа Ісуса і Його Матір в усьому Їхньому маєстаті. Вони додали їй відваги і запевнили у своїй особливій любові до неї. На закінчення Господь Ісус поклав руку йому на голову, і цього було достатньо, щоб зміцнити усі вищі часточки душі, аби вона не пролила жодної сльози під час розставання, незважаючи на те, що він терпів болісну муку, яка роздирала душу й тіло.(з релігійного видавництва).
Следующая публикация
Комментарии 6
Коли в дорозі зовсім знемагаєш,
Знай, що у Бога ласки є без міри,
І знай, що Він про тебе пам'ятає.
Молись в хвилину горя і недолі,
Коли ти впав і важко тобі встати,
І коли сам ти, мов билина в полі,
Господь тобі бажає поміч дати.
Молись Йому, так просто, як ти вмієш
І Він почує всі твої благання,
Твою журбу Він мов туман розвіє,
Лише молись, молися без вагання!!!