Предыдущая публикация
ІІ Розвиток села в радянську епоху
У лютому 1917 року в Російській імперії перемогла демокра-тична революція. Самодержавство Романових було повалено, влада перейшла до Тимчасового уряду.
У березні 1917 року в Україні розгортається національно-демократична революція, результатом якої стало утворення Центральної ради, органу тимчасового управління Україною.
Звістка про події у Петрограді та Києві дійшли і до Володар-щини. У Володарці було утворено волосну народну управу. Водночас у Сквирі розмістився представник Тимчасового уряду полковник Криворучко.
Селянство Володарщини надіялось на швидке вирішення земельного питання. Але уряд Центральної ради затягував його вирішення Тоді селяни переходять до самовільного захоплення поміщицьких земель та майна. Так, у телеграмі повітового комісара Криворучка від 4 вересня 1917р йшлося про свавільні дії селян Березни, які забирають третій сніп ярового хліба.
Під час революційних подій 1917року Стефан Подгорський разом з сім'єю виїхав до Польщі. Перед від'їздом зібрав селян, попрощався з ними та просив, щоб не нищили маєток, який може стати в нагоді селянам.
Різку радикалізацію революційного руху на Володарщині спричинило повернення з фронтів Першої світової війни солдатів-фронтовиків. До Березни повернулись радикально налаштовані Мордатенко Григорій Антонович та Гаврильченко Марко Кіндратович, вони й очолили розгром маєтку і роздачу поміщи-цького майна.
У лютому 1818 року відбулися вибори до ради робітничих і селянських депутатів Володарської волості. Від нашого села депутатами стали Мордатенко А.А., Гаврильченко М.К та Бойко Х. С.
13 березня 1918 року Володарщина була зайнята німецько-австрійськими військами відповідно до Брест-Литовського мир-ного договору від 9 лютого 1918року, укладеного між Центральною радою та країнами Троїстого союзу. 29квітня 1918року у Києві приходить до влади гетьман Скоропадський. Гетьманський загін був розташований у Березні в маєтку Подгорських, комендантом села став хорунжий гетьманської варти Орлов. Все майно, що забрали селяни з поміщицького маєтку, підлягало негайному поверненню. Гетьманці, за спогадами старожилів, поводились зухвало, пиячили, грабували селян. Березяни створили партизанський загін для боротьби з гетьманцями. Командиром став Микола Загородній, який пі-дтримував радянську владу. Загін налічував 32 чоловіки, виключно березяни.
У ніч на 8 серпня загін Загороднього напав на гетьманців. О 5 год. ранку партизани зненацька розпочали наступ на село, знищили гетьманців та захопили два вози гвинтівок, які були роздані місцевим жителям. До села із Сквири прибула німецька піврота солдат, що мала вчинити екзекуцію над селянами. Всі жителі Березни були зігнані до великого провалля (територія сучасної школи), яке було оточене солдатами, з усіх боків поставили кулемети. Але з боку річки до місця екзекуції наблизився парламентар від загону Загороднього Бойко Х.С. і повідомив про те, що село оточене повстанцями та запропонував німцям залишити село, що останні й зробили. У село зайшли бійці загону М.Загороднього та загону Д.Шевчука, який діяв у Лобачівських лісах. У цьому повстанні брали участь Клименко Василь, Клименко Олекса, Мордатенко Йосип, Вернянець Корній, Гаврильченко Марко, Наулко Федот, Пукась Устим, Бондаренко Кирило, Бондаренко Аврам, Петренко Іван, Вознюк Іван, Онищук Филимон, Назаренко Онисим, Свинар Терентій, Вернянець Олександр, Бабченко Степан, Бабченко Йосип, Бабченко Матвій, Муха Марко, Іванець Наум, Святецький Павло, Ковбасюк Микита, Косий Василь, Комар Михайло, Стригун Радик. (ЦДА України, фонд 1216О.П. С.П. 22ЛТ. 220.
Після падіння гетьманського режиму Павла Скоропадського до влади приходить Директорія УНР, очолювана В.Винниченком та С.Петлюрою.
У цей період розпочинається просування військ регулярної Червоної армії на Україну. Громадянська війна охоплює майже всю територію України.
Починаючи з листопада 1918 року влада на Володарщині змінювалася 6 раз! На території Сквирського повіту діяло велика кількість загонів, очолюваних отаманами, які мали різні політичні переконання. На загін М.Загороднього спиралась більшовицька влада волості. Антибільшовицький рух очолюють Терпило(Зелений), Ангел, Тютюнник.
12 червня 1919року до Володарки увійшли повстанці на чо-лі з отаманами Соколом і Залізняком, саме загін Загороднього намагався чинити їм опір. Червоноармійці (12 бійців) засіли у приміщенні конюшні поміщика Абрамовича і майже 7 годин тримали оборону, але сили були надто нерівні. Коли живими залишилось декілька чоловік, Загородній запропонував їм відступати до річки, а його залишити самого, але бійці прийняли рішення битися до останнього. Повстанці вдарили по конюшні з гармати, будинок запалав. Купріян Ковальчук, Марко Клименко, Іван Солом'яний, Іван Бондарук та Микола Загородній були схвачені і порубані шаблями. За переказами Миколу Загороднього зарубав рідний брат Іван, який перебував у загоні Сокола. Із загону залишилося в живих двоє: Сенчик Олександр (Алікант) і Кравчук Петро. Сенчик кинув у натовп годинник, і скориставшись метушнею, що вчинилась, їм вдалося втекти до р. Рось, перепливти її та сховатись у лісі.
Сенчик Олександр був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора, помер у 1978р. Кравчук Петро був розстрі-ляний німецьким гестапо у 1942р в м. Біла Церква. Івана Загороднього розстріляли працівники НКВС у 1943р в с. Гостра Могила Ставищенського району.
30 грудня 1919року у Володарці відновив свою діяльність волосний революційний комітет, який перебрав на себе всю пов-ноту політичної та економічної влади у нашому краї.
Вир громадянської війни майже рік потрясав територію на-шого району. З листопада 1920року на території України остаточно утвердилась радянська влада. За роки війни Володарщина була зруйнована. Через мізерну кількість худоби і реманенту великі площі не засівались. Усе конфісковувалось владою для потреб держави, селянин міг залишити собі тільки 30 фунтрів збіжжя на місяць. Руйнація господарства та засуха весни-літа привели до голоду 1921-1922рр, до якого ще додалася епідемія тифу.
Згідно закону про комітети незаможних селян від 9 травня 1920р., виданого ВУЦВК, розпочинається створення комнезамів на місцях. Головою комнезаму в Березні був обраний Наулко Пе-тро Вікторович. До складу комнезаму ввійшли Холохоренко Іван Захарович, Іванець Карпо, Паламаренко Одарка. Комнезам діяв до 1933 року, а до 1925 брав на себе частину функцій державної влади, підміняючи раду, приймав активну участь у реквізиція хліба у селян, здійснював червоний терор, боровся проти заможних селян, названих куркулями. Члени КНС звільнялись від продрозверстки. Активними учасниками та організаторами всіх заходів радянської влади на селі стали Бойко Хома Семенович, Козуб Корній Сильвестрович, Лесик Іван Степанович, Вернянець Олександр Вакулович.
Бойко Хома Семенович народився в 1893 році, закінчив 4 класи місцевої школи. У 1914році був призваний до царської ар-мії та направлений служити на Чорноморський флот в м. Севастополь. Там закінчив школу мінерів і продовжив службу на мінному тральщику «Меркурій». В лютому 1917 року вступив до партії більшовиків. В роки громадянської війни воював на боці Червоної армії на Кубані у складі загону Івана Антоновича Ко-чубея.
Під час окупації України німецько-австрійськими військами був направлений на Україну для створення більшовицького підпілля. Разом з М.Загороднім, комісаром Володарського волосного ревкому, веде активну боротьбу проти загонів Директорії. У кінці 1920 року очолив відділ боротьби з бандитизмом та дезертирством при Сквирському повітовому ревкомі. В середині 1921р обирається комісаром Пархомівського волосного ревкому.
На початку 1923року Володарка стала районним центром. Відбулися вибори депутатів районної ради. Бойко Хома Семенович став першим її головою. В 1925 році Київський губком компартії направляє Бойка Х.С. на навчання до вищої сільськогосподарської школи у м. Харків. Після її закінчення, через рік направляється на посаду директора радгоспу в Ізюмський район Харківської області, згодом – на таку ж посаду у Ворошиловградську область, а з 1938 року і до початку Великої Вітчизняної війни – директором радгоспу «Вільний» Дніпропетровської області.
У роки ІІ світової війни перебував в діючій армії на посаді політрука дивізії, отримав тяжке поранення, лікувався в госпіталі у м. Тбілісі. Після лікування продовжив службу в тилових частинах. Демобілізувався в 1945 році і переїхав в Алтайський край, куди була евакуйована сім'я. Там призначається уповноваженим Наркомату заготівель по Барнаульському району Алтайського краю. У 1947 році у зв'язку з погіршенням стану здоров'я повертається в Березну і працює на різних посадах в тодішньому колгоспі ім. Дзержинського. Помер Бойко Х.С. в 1957році, похований на місцевому кладовищі.
У 1920 році у селі був створений комсомольський осередок першим секретарем якого став Зарва Іван Васильович, що згодом очолив Білоцерківську повітову комсомольську організацію, а з березня 1925 року – Київську губернську комсомольську організацію, з квітня 1927року обраний секретарем ЦК ЛКСМУ. Іван Зарва був делегатом V,VІ,VІІ,VІІІ Всесоюзних з'їздів ВЛКСМ.
Першими комсомольцями села були Скрипник Ісак Прокопо-вич, Лініченко Стах Ульянович, Сенчик Оник Демидович, Драчук Євмен, Денисюк Василь, Гайдай Ульян, Загородній Мусій, Сенчик Омелько, Кущик Григорій Семенович, Остапець Михайло Семенович.
В роки НЕПу Маринич М., Чугай М., Коцюренко А., Гаври-люк П., Хмельницький Юхим, Гайдай Ульян, Холохоренко Р. відкрили власні майстерні де виготовляли та ремонтували сільськогосподарський реманент, предмети домашнього вжитку, шили одяг, взуття. Свої магазини мали Меєр С., Линчак К., Качур І., Сідак Ф.
Колективізація сільського господарства у Володарському районі розпочалась на весні 1929року та проходила під контро-лем РК КП(б)У, сільських активістів, членів комнезамів.
У цьому ж році в Березні був організований перший кол-госп, в який об'єдналось більш як сто селянських господарств. Першим головою колективного господарства став Линчак Тро-хим Федорович.
Колективізація викликала масовий опір селянства. Поставле-ні в безвихідь, селяни почали продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. У 1931 році противники насильницької колективізації в нашому селі вдаються до вбивства голови колгоспу Вернянця Олександра Вакуловича.
Політика суцільної колективізації не принесла бажаних результатів. 29 січня 1932 року було прийнято постанову Секретаріату ЦК КП(б)У «Про стан та перебіг хлібозаготівель у Володарському районі» в якій зазначалось що план заготівель катастрофічно не виконується, в багатьох колгоспах панує безгосподарність, шкідництво, незадовільна трудова дисципліна, незадовільний стан тяглової сили та розбазарювання великої кількості хліба в результаті поганого обмолоту. (Селяни так робили для того, щоб можна було хоч невелику частинку зерна залишити для власного споживання та врятуватися від голодної смерті). Бюро Володарського РК КП(б)У приймає рішення про виселення з кожного села по 3-4 куркульських сімей на Північ СРСР.
До таких в нашому селі «активісти» записали сім'ї Комара Охріма Леонтійовича, Комара Григорія Леонтійовича, Загород-нього Лукаша Ростоновича, Купряінчука Кіндрата Івановича. Згодом ці селяни разом зі своїми сім'ями були заарештовані ор-ганами НКВС та вислані до Сибіру.
Репресії торкнулися і молоді села. Звинувачені у причетності до Спілки визволення України (справа СВУ була повністю сфабрикована енкаведистами) Клименко Соловей Охрімович, Клименко Іван Охрімович, Клименко Михайло Охрімович, Клименко Василь Охрімович, Клименко Порфирій Якович, Пукась Порфирій, Гаврилко Савка Артемович, Комар Овсій Андрійович теж були заарештовані, подальша їх доля невідома.
Активними учасниками розкуркулювання стали Линчак Тро-хим Федорович, Сенчик Олександр Демидович, Скрипник Ісак Провович, Лесик Іван Степанович, Холохоренко Іван Борисович, Драчук Захар, Радик Домаха, Горовий Юрій Васильович, Микитенко Павло Тимофійович, Драчук Надія Федорівна, Штукована Устина, Цимбалюк Григорій, Лесик Василина, Скрипник Олександра, Петренко Трохим.
Через тотальне вилучення зернових уже восени в селі почали голодувати, а взимку 1932-1933рр голод дав про себе знати хронічним недоїданням. Навесні, коли прийшла пора весняно-польових робіт розпочався голод. Але замість того, щоб надати допомогу селянам партійні та державні органи посилили тиск на них, прагнучи за будь-яку ціну виконати план хлібозаготівель. Вище перераховані активісти розпочинають подвірні обшуки, які супроводжуються не тільки вилученням хліба, а й картоплі, буряків, інших продуктів харчування, доходило до биття гор-щиків в печах, нищення всього що потрапляло під руку.
Голодомор 1932-1933рр спричинив велику смертність населення, в першу чергу серед дітей та людей похилого віку. Силами учнів школи та працівників сільської ради (Наулко Л.М.) були зібрані спогади очевидців трагедії та відтворені списки померлих голодною смертю односельців. Від голоду в селі померло 202 особи. Масові поховання здійснювались в урочищі Марківка та місцевому кладовищі. В селі були випадки трупоїдства та один випадок канібалізму. Всі матеріали зібрані краєзнавцями та систематизовані у Книгу скорботи села.
У 1933році під час проведення суцільної колективізації та масових репресій селянства з ініціативи голови колгоспу Малахівського Петра Васильовича був створений дитячий майдан для дітей, батьки яких померли під час голодомору, він же і попередив селян про масове вилучення запасів продовольства, що на той час можна було вважати подвигом.
Поступово життя налагоджувалось, сталінське керівництво змушене було шукати нових методів управління селом, адже го-лод 1932-1933рр засвідчив, що воєнно-комуністичні методи управління сільським господарством ведуть до винищення села. Був запроваджений погектарний принцип хлібозаготівлі, встановлювались норми здачі зерна державі та кількість залишеного у господарствах, у колгоспах створювалися виробничі бригади, з'явились колгоспні ланки як форма організації праці всередині бригади. Ланка мала постійний склад, за нею закріплювалась земля, реманент на весь виробничий сезон. Запроваджувалась стійка оплата трудодня, колгоспи почали отримувати сільськогосподарську техніку. У 1934-1935 роках проходить передача земель колгоспам. За державним актом 1935 року колгосп «Вперед» отримав у володіння 5 тис. га землі. У цьому ж році в селі з'явились комбайни. Першими комбайнерами стали Остапець Михайло, Хмельницький Олександр, Цимбалюк Григорій, Сенчик Владислав.
У зв'язку з великою кількістю посівних площ, для кращого їх обробітку було прийняте рішення про роз'єднання колгоспу «Вперед» на три окремі господарства (1935р) : ім. С.Будьонного (Слобода), ім. Леніна (Заріччя), ім. Ф.Дзержинського (Куток).
Важка праця в колгоспі від зорі до зорі, низька натуральна та грошова оплата за трудодень, безправність селянина поступово призводило до втрати таких одвічних селянських рис як хазяйновитість, ініціативність, розпорядливість. І все ж залишалося притаманне працелюбство, яке вражає сучасників своїми результатами, особливо враховуючи тодішній рівень техніки. З 1935 року в СРСР поширюється стаханівський рух. В сільському господарстві набирає обертів рух «п'ятисотенниць», який започаткувала Марія Демченко.
15 січня 1936 року відбувся районний зліт п'ятисотенниць та молодих колгоспниць, на ньому були присутні передовики з Березни Маринич Фросина, Шиндер Оксана, Петренко Ганна, Бугера Любов, Хіменко Марія, які виростили по 310 цт.буряків з гектара. Ланкові Дяченко Марія, Сенчик Єлизавета були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві.
Відбуваються зміни на краще в оплаті праці колгоспників: на трудодень нараховують по 300-500гр. зерна, механізаторам, які працювали від Володарської МТС – 2 кг. зерна.
У кінці 30-х років в селі був відкритий медпункт, працювала сільська рада, бібліотека, школа, сільське споживче товариство, що обслуговувало не тільки жителів Березни, а й села Гайворон, Гор-Пустоварівку, Біліївку, Петрашівку. Головами сільської ради з моменту її створення і до початку Великої Вітчизняної війни були Мазур Карпо, Осипов (з 25-тисячників), Шостак, Липовий В.Т., Вознюк Іван Андрійович.
Мирну працю людей перебила радянсько-німецька війна, що розпочалася 22 червня 1941 року. Жителів Володарщини в тому числі і Березни охопила хвиля патріотизму. Молоді хлопці села записувалися добровольцями у діючу армію, часто приписуючи собі роки до повнолітті. 14-літнім підлітком, потай від батьків утік на фронт Гамалієв Юрій Ілліч. З війни не повернувся, вважався зниклим безвісти і тільки в 1970 році, коли його сестра перебувала за туристичною путівкою в Угорщині, випадково побачила на кладовищі, де поховані радянські солдати, могилу брата. Не маючи 18 років, добровольцем вступив до діючої армії Остапець Володимир Михайлович (секретар комсомольської організації школи), загинув при визволенні України.
Добровольцем, дописавши собі роки, пішов на фронт Янківський Іван Григорович. З села до діючої армії було призвано 280 чоловік. Воїни –березяни були майже на всіх фронтах і великих битвах Великої Вітчизняної війни. З війни не повернулось 126 жителів села, найбільше їх загинуло в боях за визволення Прибалтики. Майже всі, хто повернулися, нагороджені бойовими орденами та медалями.
Фашисти окупували Володарський район 16 липня 1941р. У нашому селі німці з'явились 17 липня. В перші години свого перебування гітлерівці схватили Мазура Карпа, голову сільради, Мачугівського Федора, секретаря сільради, Паламаря Дмитра, бригадира, та розстріляли у с. Антонів. Після визволення їх тіла були поховані у селі біля церкви. Колишнього голову села Липового В.Т. розстріляли в урочищі «Дубина». Був встановлений суворий окупаційний режим: за неякісне виконання робіт чи запізнення міг бути призначений штраф, покарання різками або й навіть розстріл. Так, за відмову вилучати у селян корів, яких відправляли до Німеччини, був підстрелений малолітній хлопець Перевертун Павло, йому вдалося вижити, але на все життя залишився інвалідом. Слід відмітити, що окупаційна влада не розпустила колгоспи, а на їх місці створила громадські господарства, більше того вона всіляко удосконалювала кругову поруку. Сільськогосподарський податок встановлювався не на кожний двір а на всю громаду. У разі його невиконання штраф у розмірі 1500-2000 крб. накладався на старосту. Окрім виконання громадських робіт кожна сім'я повинна була здати 600л. молока і 40 кг. м'яса.
Другим кроком, який зробила нова влада – стало вивезення молоді на каторжні роботи до Німеччини. З Березни було вивезено найбільше – 249 осіб як місцевих молодих односельчан так і старших дітей дитячого будинку, що був залишений напризволяще. Менші діти розійшлись хто куди, частину дітей розібрали по домівках місцеві жителі. Не корилися гітлерівцям березяни. Василь Хіменко стріляв у місцевого коменданта Герика . Гайдай Іван, Линчак Данило, Гайдай Макар, Рабенчук Микола мали постійний зв'язок з партизанським загоном що діяв в районі с. Тарасівка. Вони вбили поліцаїв Запорожця Івана, Назаренка Дмитра, старосту Олійника Власа. Після війни нагороджені медалями «Учасник партизанського руху». При відступі радянських військ, за селом у степу впав підбитий літак. Поранених пілотів сховала у своєму хліві Шахворостова Ганна, в якої уже в цей час стояли на постої німці. Жінка виходила цих пі-лотів, ризикуючи своїм життям та життям 5-х власних дітей. Коли пілоти одужали, сусідський хлопчик Омельчук Степан допоміг їм переправитись через річку в михайлівський ліс. У 1985 році один з пілотів Савельєв А.В. розшукав своїх рятівників та приїхав на зустріч з ними.
Володарський район був звільнений від німецько-фашистських окупантів 31 грудня 1943 по 1 січня 1944р підроз-ділами 40-ї армії (командарм Жмаченко П.Ф.)
Як у районі так і в селі налагоджується робота з відновлення господарської діяльності колгоспу, запрацювала сільська рада, на початку березня 1944року відновилось навчання в школі, а з 1945р запрацював дитячий будинок, який проіснував в селі до 1955р.
Була проведена нова мобілізація до діючої армії, в результаті чого у селі залишилися одні жінки, діти та люди похилого віку, почали прибувати покалічені фронтовики. Саме на їхні плечі і ліг тягар першої повоєнної посівної кампанії. Оскільки техніки у колгоспах не було, поля обробляли кіньми, коровами, вручну. Ці роки були нелегкими. Хоч село не було зруйноване, та глибокі окопи, траншеї, сховища для гармат були по всьому селу. Частина полів заросла бур'яном, ручний обробіток не давав добрих врожаїв. Селяни були обкладені обов'язковою військовою позикою, адже ще тривала війна. До сільськогосподарських робіт в літній період залучались діти.
У 1945 році три колгоспи мали 17 плугів, 34 борони, 10 культиваторів, 1 жатку, 2 віялки, 10 возів і 10 саней, 2 корови, 4 воли, 5 свиней, 35 коней з яких 26 були робочими. Оплата праці становила 33 коп. та 220гр зерна на трудодень. Обов'язковою була для кожного селянського двору здача в заготівельні пункти м'яса, молока, яєць, шкіри.
Немало страждань приніс народу і голод 1947 року.
Ускладнювала життя березян і злочинне угрупування, що діяло протягом 1945-1953рр. Його діяльність поширювалась на Володарський та Білоцерківський райони. Керівниками цієї групи були місцеві жителі Ярмоленко Явтух (1903р.н.) та Ярмоленко Яків (1915р.н.). Обидва вони служили в допоміжній поліції за часів гітлерівської окупації. Після вигнання німців перейшли на нелегальне становище. До складу групи входило багато березян. Протягом тривалого часу вони вели антирадянську агітацію серед колгоспників, грабували магазини, залякували радянських активістів, вдавались до підпалів колгоспного та селянського майна, вчиняли вбивства. В різний час, починаючи з 1946 року, органами МДБ були заарештовані та передані до суду учасники цієї групи, березяни Шклярук, Лініченко, Буртан, Назаренко та інші. На початку березня 1953 року керівник групи Ярмоленко Явтух був оточений в криївці в с.Петрашівка. Щоб не здатися живим у полон, підірвав себе гранатою, Яків Ярмоленко був вбитий у перестрілці. Дружина Явтуха Ярмоленка була репресована як член сім'ї ворога народу і відбула 8-річне ув'язнення. Такий тривалий період діяльності групи пояснюється підтримкою місцевого населення, оскільки в її складі знаходились переважно жителі села.
Та, незважаючи на труднощі селяни зуміли відновити зруйновані господарства, які у 1951 році об'єдналися у колгосп «Прогрес», згодом перейменований у «Вперед». У післявоєнні роки керівниками колгоспу були Коцюруба Я., Кошовий С. Го-ловами села у різний час працювали Грицюк А.С., Погорілий Михайло, Островська Марія Григорівна, Назаренко Дмитро Сисойович, Брикса Микола Григорович, Лініченко Микола Яремович, Кривошея Олена Федорівна(1978-1998рр).
У 1955 році село було електрифіковане, а у 1967 – радіофіковане.
При голові колгоспу Золотаревичу М.А.(1957-1960рр) було побудовано та відремонтовано силами колгоспної будівельної бригади 80 житлових будинки, 15 господарських приміщень колгоспу, приміщення магазину, три складських приміщення, лазню, майстерню.
У 1959 році колгосп був нагороджений Дипломом Всесоюз-ної виставки народного господарства за високі врожаї гречки. Весною 1960 року головою колгоспу став Захарченко Іларіон Кирилович, у 1961- Картавий Микола Федорович, а з грудня 1961 – Лініченко Микола Яремович. За роки його керівництва було збудовано приміщення колгоспної контори(1963р), дитячий садок(1965), міст через р. Березянку, корівники, прокладено шосейну дорогу до господарських приміщень, огороджено бетонними плитами господарство, прокладено 1,5км. шосейної дороги по селу.
У 1970 році колгосп «Вперед» занесений в Книгу трудової слави району за високі трудові показники в соціалістичному зма-ганні на честь 100-річчя з дня народження В.І.Леніна
З осені 1974 року колгосп «Вперед» очолює Коротун В.П. Господарство починає спеціалізуватися на вирощуванні молодняка ВРХ. Було збудовано велику кількість тваринницьких ферм, окремий відгодівельний відділок у с. Гор-Пустоварівка та запущено в дію завод з виготовлення гранульованих кормів. Поголів'я складало 9 тис. голів. Силами колгоспу було розпочато будівництво нового приміщення Будинку культури та зведено 13 житлових будинків. У 1982 році колгосп був нагороджений Перехідним Червоним прапором ЦК КПРС за першість у Всесоюзному соціалістичному змаганні на честь 60-річчя утворення СРСР.
У грудні 1979 року радянські війська ввійшли в Афганістан. Розпочалася 10-річна війна, через яку пройшли і жителі Березни Мухін Петро Ілліч, нагороджений орденом «Красная звезда», ме-даллю «За боевые заслуги», Качур Віктор Миколайович, нагоро-джений медаллю «За отвагу», Онищук Іван Миколайович, нагороджений медаллю «За отвагу», Макаренко Сергій Олександрович, Комар Василь Вікторович, Фещенко Юрій Васильович, нагороджений медаллю «За отвагу», Чугай Василь Петрович.
З 1987 року колгосп очолював Премудрий Андрій Костянтинович. За його керівництва збудовано 11 житлових будинків, нове приміщення лазні, багато складських приміщень, критий тік, приміщення автопарку, завершено будівництво приміщення Будинку культури (1989р), адміністративний будинок, в якому розмістилась сільська рада та поштове відділення.
ІІІ Сучасна історія села
З моменту прийняття Верховною Радою 24 серпня 1991 ро-ку Акту проголошення незалежності України, розпочинається період утвердження України як повноправної і повноцінної суверенної держави і відновлення її місця в Європі та світовій спільноті держав. Зміни торкнулися всіх сфер життєдіяльності країни. Але процес утворення Української держави розпочався з гострої соціально-економічної кризи, що характеризувалась значним спадом виробництва та погіршенням рівня життя населення. Не зважаючи на це, у 1993 році починається газифікація села, прокладено водопровід у центральній частині села. З метою стабілізації виробництва, отримання прибутків, на базі колгоспу був створений ковбасний цех (1992-1998рр).
У 1994 році колгосп «Вперед» був перейменований у селянську спілку «Вперед». З 1996 по 1998 року селянську спілку «Вперед» очолював Волянський Володимир Вікторович. У грудні 1999року вийшов указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», який намітив конкретні перспективи виходу з кризи на селі. Відповідно до цього указу у 2000 року на базі СС «Вперед» створено приватне підприємство «Вперед», яке очолює Єрьомін Дмитро Миколайович(з1999р). Також було проведено розпаювання земель та майнового фонду колишнього колгоспу. Власниками земельних паїв стали _____ чол., в тому числі і працівники соціальної сфери села (розмір земельного паю становить 4.22га), власниками майнових паїв - _____ чоловік.
З 2007р у селі почало функціонувати приватне підприємство «Володар», що спеціалізується на вирощуванні та відгодівлі індиків. Очолює підприємство Макарівський Микола Іванович.
У 2011році відновив роботу завод з виготовлення комбікор-мів для тваринництва.
У результаті чергових виборів до органів місцевого самоврядування головою села з 1998 по 2006 працював Іванець Олександр Вікторович, з 2006 по 2010 – Премудрий Андрій Костянтинович, за його керівництва було газифіковано приміщення сільської ради та місцевого ФАПу, з 2010 року сільську раду очолює Корчемний Сергій Вікторович. За період його керівництва багато уваги приділяється благоустрою села: проводилося впорядкування сільських вулиць, ремонт доріг, встановлено бетонні огорожі в центрі села та відкрито новий пам’ятник загиблим односельчанам в роки ІІ світової війни. Урочисте відкриття пам’ятника відбулося 09 травня 2014року.
Станом на 01 травня 2012 року в селі проживає 735 чоловік.
Следующая публикация
Нет комментариев