Предыдущая публикация
Народна мораль і етика
5. Необхідною умовою збереження честі вважалось у народній моралі пошанування правдивості. Батьки вчили своїх дітей змалечку: «Ніколи неправди не говорити, бо кого імуть на неправді, тому вже хотя би й божився, не вірять». Парубків та дівчат, що полюбляли прибріхувати, виганяли з музик та вечорниць.
Великим безчестям було злодійство. Якщо хтось піймався на цьому, то мусив зі своїм «здобутком» ходити по селу і просити вибачення. Злодіїв бджіл водили по селу з вуликом на голові, конокрадів — із закладеною вуздечкою, крадіїв худоби обмазували болотом.
Натомість дуже високо цінувалася честь трудової людини. В народній етиці важливого значення набувало співвідношення моральних рис людини з якісною характеристикою її праці. Існували, наприклад, повір'я, що у нечесної людини не зародить земля, а в чабана, котрий щось поцупить, розбігатиметься худоба.
Великим безчестям вважалося пияцтво. Адже пияк ставав поганим робітником, втрачав свою моральну подобу, занепащував родину, робив сором громаді, бо, як казали в народі, «видавав свою душу дияволові».
Для української народної моралі характерним було й специфічне розуміння поняття «честь» відповідно до віку, статі, соціального статусу особи. Якщо для дівчини честь співвідносилася з незайманістю, цнотливістю, то для парубка — з відвагою, спритністю, сміливістю. У свою чергу честь одруженого чоловіка зіставлялась з його відповідальністю за добробут родини, виховання дітей, пошануванням дружини. Честь заміжньої жінки полягала у збереженні подружньої вірності, шанобливому ставленні до чоловіка, народженні та вихованні дітей.
продовження читайте в наступному пості...
Ми вдячні за цей матеріал сайту "Про Україну" http://about-ukraine.com/index.php
Следующая публикация
Нет комментариев