Предыдущая публикация
Готичний фарний костел св.
Бартоломея (Варфоломія) — інша назва Вознесенський костел — було збудовано на місці давньоруського княжого замку. Польські історики стверджували, що ще у середині 16 століття лишалися сліди дерев’яних стін та залишки веж того старого замку. Будівництво костелу розпочалося у 1392 р., а закінчилося на початку 15 ст., хоча освятили його лише 25 травня 1511 р. по відбудові після пожежі.
Невдовзі у 1548 р. костел оточили валом і ровом, довкола збудували кілька оборонних дерев’яних башт і одну муровану. Рови колись наповнювалися водою, яка надходила сюди з численних навколишніх джерел. Своє оборонне значення ці укріплення втратили лише у 18 ст., тому наприкінці цього століття були розібрані всі окрім мурованої вежі.
За часів Хмельниччини будівлю було поруйновано, козаки вдерлися до храму і вирізали всіх, хто шакав там прихистку. Після відбудови 1681 р. вхід, через який вдерлися нападники було замуровано і влаштовано новий. Ремонтувався костел і у 1754 р., у 1780 р. було збудовано нові хори, а хори при північній частині пресбітерію розібрано. Наприкінці 18 ст. на місці замурованих дверей було збудовано каплицю, матеріалом для якої послужила цегла розібраного верхнього ярусу башти-дзвіниці. Наприкінці 19 ст. до північного фасаду пресбітерію прибудовано закристію.
Костел являє собою готичну муровану споруду з червоної цегли (мурування хрещате). Не тинькований , тринавовий, зального типу, з видовженим гранчастим пресбітерієм. З північного боку нави прилягає квадратна в плані каплиця, до пресбітерію — двоповерхова закристія. Стіни укріплені контрфорсами. За планом дуже подібний до львівської Катедри (якщо не рахувати пізніших прибудов останньої). Головний фасад костелу декорований ромбоподібним орнаментом з добре випаленої та полив’яної цегли. Західний і східний фасади увінчують зубчасті фронтони, гребінь даху завершує готична сигнатурка.
В інтер’єрі — чотири стовпи, які несуть систему півциркульних і хрещатих склепінь та ділять основний об’єм на три нави. Над бічними навами влаштовано галереї, біля західної стіни — хори. Пресбітерій перекрито зірчастим нервюрним склепінням. На жаль в інтер’єрі костел був значно ушкоджений під час 2-ї світової війни та по ній, коли тут було влаштовано склад. Збереглися фрагменти стінопису 15 ст., у навах — живопис кінця 18 ст. (автори Солецький і Борщ) Біля північного пілона стоїть скульптурний надгробок Катажини Рамультової (скульптор — С.Чешек, 1572 р.).
Меморіальна плита на стіні костелу нагадує про участь дрогобиччан у Грюнвальдській битві 1410 року. Найбільшою ж загадкою є фрагменти білокам’яної скульптури поганських часів, вмуровані у східну стіну фасаду. Вони зображають стопу, голову воїна та долоню.
Дзвіниця — та сама, що збереглася з усієї оборонної системи, яка колись захищала костел — розміщена з південного боку храму. Це мурована з цегли будівля, так само як і костел не тинькована, триярусна, квадратна в плані, під шатровим дахом. Збудована вона була архітектором І.Грендошем в 1551 р. як оборонна башта. Вона й досі має ознаки оборонності — у першому ярусі влаштовано наскрізний проїзд, стіни прорізані бійницями. Крім того на фасаді влаштовано вікна та сліпі ніші.
Третій ярус було розібрано наприкінці 18 ст. Тоді ж дзвіницю увінчали банею. Третій ярус з шатровим закінченням було відновлено у 1883 р., його оформили потрійними арочними вікнами та увінчали аркатурним фризом.
Біля входу до костелу на честь візиту до України у 2001 році Папи Римського Іоану-Павлу ІІ встановлено пам’ятник.
Следующая публикация
Комментарии 1