Вийду у садок я, стану у дворі,-
Всі оті квіточки й дерева - мої!
Це моя Вкраїна, той дивний куток,
Звідки я зробила ще в дитинстві крок...
Вийду я у поле, стану на зорі,-
Всі оті простори росяні - мої!
Ці лани чарівні, ці рідні поля-
Це моя Вкраїна, ненька дорога.
То моя Вкраїна -село, ліс і гай,
То мого дитинства нев'янучий рай.
Й пісня, що злітає на крилах здаля,-
То також вкраїнська. То також моя...
Я немов той листочок осінній,
Що спада сумовито з беріз...
Мене мучать думки наболілі,
Що десь тануть у мареві сліз.
Непомітна я в світі краплинка,
Мов загублена в травах роса.
Немов скошена кимось билинка,
Мов на вітрі холодна сльоза...
І не треба для мене нічого,
І так мало втішає мене.
І прошу я лиш ласки у Бога,
Щоб Господь захистив, Україно, тебе...
Дивлюсь як вишенька цвіте...
Так виглядає ніжно й мило,
Немов дівча те молоде
Фату наділо шлюбну білу.
Дивлюсь як вишенька цвіте...
Як цвіту є на ній багато!
Цвіте та вишенька, росте,
Що так недавно садив тато.
Не раз, татуню, Ти питав:
- Цікаво, чи діждусь я плоду?
О татку мій! Якби Ти знав,-
О як цвіте вона край плоту!
Зачервоніють влітку вишні,
А я умиюся слізьми...
Не вийшло, таточку, не вийшло...
А були б ласували ми...
Як я скучила вже за тобою!
Скільки дум перемріяла в сні!
Адже був ти ще в мене зимою,
І не бачились ми навесні...
Вчора ми проводжали зиму
І сміялися вдвох, й сумували.
І прекрасну у квітах весну
Ми сьогодні зустріти бажали.
А сьогодні настала весна,
Хоч ще снігу навколо багато.
Ось і стрінемся разом: ти, любий, і я
У весни перший день, немов в свято...
А я скучила вже за тобою!
А до вечора -вічність мені...
Ми розстались з тобою зимою,
А зустрінемся ми навесні...
Як намріється,
Все згадається,-
Припаду до матусі чолом...
Так повіриться,
Так надіється
Знов відчути дитинства тепло...
Притулюся я,
Надивлюся я
У проміння тих добрих очей...
Колихала Ти,
Пригортала Ти,
Не доспала скількох Ти ночей...
А роки ішли,
А роки пливли...
Поступила я вже в інститут.
Все навчала Ти,
Вболівала Ти,-
Рідний дім і поріг не забудь...
Рідна матінко,
Сиза ластівко,
Пам'ятаю науку Твою.
Та мені скажи,
Серцем поясни
Як віддячить за казку таку?!
Катерина Абдулліна - відома солістка,
А тепер стала на світ весь
вкраїнофобістка...
Вона школу українську
,,бидляча'' назвала...
Чи ж то вона в працю школи
будь-коли вникала?
Чи ж то знає, як учитель віддано працює?
І конспекти, і наочність щоденно готує?..
Вмикаємо на уроках комп'ютери, диски
І виконуєм програми від крапки до риски...
Чим же наша рідна школа враз та й завинила?
Чому б вчителі вкраїнські доні не навчили?
Не ,,бидляча наша школа, й діти -то не ,,бидло''!
Вам би, пані солісточко, мало б бути стидно!..
Серед ,,бидла'' Ви зростали
й вивчились нівроку...
Ще й високі брали ноти на сцені широкій...
Україна Вас зростила, навчила співати...
Ну а тепер українців брудом обливати?!
Дали доню в гімназію і не шкодували...
Бо російською там діти гарно розмовляли...
І на Першому дзвіночку пісеньки співали...
А у нас, в вкраїнській школі, мислите,- мовчали?..
І ми вміємо співати й вмієм говорити...
І таких вкраїнофобів з Вкраїни гонити!..
Щоби вчили там російську в гімназіях, в школах...
І щоб такі Абдулліни
не сміли нас називати
,,бидлом'' вже ніколи!!!
Надворі листопад, а я все ще чекаю,
Що повіє теплом в серце й душу мою.
Ось останні листки вже з дерев облітають,
І я їх у долоні без тебе ловлю...
А згадай листопад, повен листя і квітів,
І як ми ласували вдвох терном терпким...
Найщасливіші дні то були на сім світі,
І той терен здавався солодким таким...
Проминули літа. Листопадить скрізь знову.
Вітер рве, обриває листочки сумні.
Я збираю те листя й веду з ним розмову,
Та нічого те листя не каже мені...
Не розкаже мені, де ти зараз в цю хвилю,
Чи згадаєш мене у сумні оці дні?..
Не розкаже, де ходиш, що робиш, мій милий,
І чи тяжко без мене живеться тобі...
Такий легенький дощ паде,
Немов спадає щось святе...
Мов сам Господь дниною тою
Кропить Водицею святою...
Ось вечір. Нічка. Моросить
Той святий дощик і не спить.
І стільки в ньому благодаті,
Що хочеться отак стояти
І, мов предивну насолоду,
Пити весняну прохолоду,
Чоло підставить і щоку
Святому із небес дощу.
І я долоні піднімаю,
Пречудні крапельки збираю...
В блаженстві тихім усе спить,
Лиш дощик дрібно моросить...
Від ліхтаря - мокра дорога.
Той дощик - дар святий від Бога...
Я так тебе просила, Боже,
Щоб Ти Вкраїні долю дав...
Чи я молилась не так може,
Що край мій зовсім піднепав.
Поля навколо запустілі...
В містах і селах -якийсь сум.
І люди ходять очманілі
Від безгрошів'я й тяжких дум...
І ті, хто мають інститути,
Подались в далеч, у світи,
Щоб гріш якийсь дітям здобути,
Щоб діти краще зажили.
Зрусифікована Вкраїна,
І мови рідної не чуть...
Невже знов станем на коліна?
І всім нам голови зігнуть?
Ні! Не дамося, сестри й браття!
Вставай, Вкраїно! Не проспи!
Зібравши сили всі й завзяття,
Здобудем долю тобі ми!
Ну де ще в світі така мова
І музика кожного слова,
Як в нашій славній Україні,
У краю ріднім і єдинім?
Лише моя мова казкова,
Така пречиста, веселкова,
Лиш нею солов'ї співають
І нашу мову величають...
Божественна красо моя!
О мово!
О материнське миле слово!
Мово моя! Мій вічний цвіте!
Найкраща мова ти у світі!
Тебе я стріла навесні...
Може тому весна мені
Така чарівна і привітна,
Така пахуча, мила, світла...
Всміхнеться березень бруньками,
Предивно-чудними квітками,-
Відкрий ти серденько весні,
Згадай чарівні ночі, дні,
Проси весни, щоб дарувала
Знов такі дні і чарувала,
Щоб ти, збентежений, п'янів
Від квітів, пахощів і слів,
Впивався чарами, весною,
Хотів завжди бути зі мною...
Кажуть, якби написав Ти
Лиш ,,Червону руту'',-
Все одно піснярем став би,
Мусів би ним бути!
Бо слова ті - немов чари,
Немов би магічні...
А музика - дивні дари,
Для душі незвичні.
Слухаю, - і мов впиваюсь
Тим пісенним чаром...
І дивуюсь, просльозившись,
Сильним Божим даром...
Чи то знає пан Табачник,
Міністр освіти,
Які ,,гарні'' підручники
Випустили дітям?!
Там помилка на помилці,
Кажуть, більше ста!
Для дитини маленької-
Річ то непроста...
Навіть в першім, другім класі -
Всюди помилки!
Мав би то вже зрозуміти
Табачник таки!
Як дитині пояснити
У першому класі,
Що підручник той складали
Тупі ловеляси?..
А програми... Хто складав їх?
Чи був раз хоч в школі?
Якби був,- так нерозумно
Не склав би ніколи!..
Навантаження на учня -
Так, як в інституті!..
Хіба знають, як то важко
Тим дітям по суті?
А у п'ятому ще ввели
Другу іноземну!..
Для слабких тих наших учнів-
То ніченька темна!
І батьки всі неспроможні
Дітям помогти...
Намагаються ще змалку
Репетиторів найти...
І виходить, що дитина
Із самого рання
На уроках, на заняттях,
В гуртках - до смеркання...
Чи то знає пан Табачник,
Міністр освіти?
Хоч би виправив помилки
В підручниках дітям!..
ВІДПОВІДЬ НА ВІРШ ОЛЕНИ
МАЛЬЦЕВОЇ ( ДОНЕЦЬК )
,,УКРАЇНА. РОСІЯ''
Україна. Росія. Дві різні держави.
Дві різнії мови, в них різні слова.
І прикро вкраїнцям, що наша Вкраїна
Під гнітом Росії так довго була...
Ми справді сусіди. І все розумієм:
І мову російську, і слово, і спів...
Та більше під чоботом жить не зумієм!
І хочем, щоб кожен вже те зрозумів!
В нас різні є цілі. В нас різні герої.
Оті, що за волю колись полягли.
За них, незабутніх, ми
станем горою!
Бо ми - українці! Вкраїнці є ми!
В минуле пішли спільні з'їзди, промови...
Ми - різні країни. Сусіди лише.
І різні державні і славні в нас мови.
І ми, Україно, не зрадим тебе!
У мене є заклик до всіх ще один:
-Рятуймо бездомних, нещасних тварин!
Не даймо голодною смертю їм вмерти,
Борімося всі проти їхньої смерті!
Погляньте в їх очі розумні такі...
В них смутку є стільки... Вони - як людські...
Бездомні собаки. Бездомні коти.
О чим провинились, біднесенькі, ви?
Де ж ваші господарі? Де ж вашії хати?
Як можна було вас так легко прогнати?
Спасибі тим людям, що роблять притулки,
Що їжу приносять, чи м'ясо, чи булку,
Чи рештки з їдалень або ж із кафе...
Господь Вам віддячить добром лиш за те!
Рятуймо тварин: зима на порозі...
А в їхніх очах Ви побачите сльози...
Я вперше на Вашій авт. сторінці, п. Євгеніє. Прогулялась творчими стежками, насолодилась українським цвітом поезії. Дуже актуальні теми, щирі вірші, сповнені любові і болю. Світла у Вас душа, справедлива. Натхнення Вам на творчих горизонтах!
Чарівна Ірино! Сердечно вдячна Вам за ті щирі, милі, божественні слова... Ви - неперевершена, якщо так глибоко, так кришталево-чисто вникаєте в таїну слова... Здоров'я Вам міцного, творчого натхнення та всіляких Господніх щедрот! Ще раз велике-велике дякую!
О, як же Ви вмієте талановито дякувати. Ніяковію, пані Євгеніє. Аналізуючи Ваше творче спілкування, вклоняюсь людяності, делікатності і порядності. Дякую за всі побажання, увагу і руку дружби. Хай рясніє цвіт натхнення у Вашому доброму серці!
Ірино, рідна! Це Ваша мова барвиста, уквітчана, соковита, мов те весняне джерело, з якого п'єш цілющу водицю і яка надихає тебе писати ще і ще... Спасибі Вам, так мало знайома і така близька подруго! Нехай же із Божою поміччю Вам щедро таланить завжди і в усьому! Низький уклін за Ваші неперевершені слова і таку поетичну душу!..
Вчителька перша - мов перший промінчик,
Що промениться яскраво в вікно...
Вчителько перша, Ви -другая мати...
Було це вчора чи, може, давно?
Взяли за руку Ви ніжно і легко,
Взяли за руку й повели Ви в клас...
Вчителько перша! Ви - другая мати...
Як же забути усе це і Вас?
Спасибі Вам, Вчителько, за добру науку!
Ви нам серце віддали. А в нім -стільки тепла...
Щаслива, що нині цілую Вам руку,
І зичу Вам щастя на многі літа!..
А я ту учительку дуже добре знаю.
Часто в центрі Яричева її зустрічаю.
Лагідна, привітна, добра, світла, мила...
Стефаніє Василівно, будьте Ви щасливі!
В день такий святковий неньку я вітаю!
Тішуся, що маму таку гарну маю!
Це - моя колега, подруга, розрада,
Завше з добрим серцем, щиро мені рада...
За Тебе, мамусичко, Господа молю!
Я Тебе, рідненька, сердечно люблю!
Донечко чарівна, теж Тебе вітаю!
Тішуся, що добру таку доню маю!
Тішуся, що гарна вчителька така,
Що вже набагато краща, аніж я!..
Доня теж англійську в школі викладає
І любов й повагу серед учнів має!
Прошу я у Господа здоров'я Тобі
На літа предовгі, літа золоті!
Хай буйно колоситься Твоя творча нива!
Будь завжди усміхнена, весела, щаслива!
Нехай Мати Божа зсила благодаті
На літа предовгі, творчі та крилаті!
З ДНЕМ УЧИТЕЛЯ !!!
Дякую Вам, мої учні премилі!-
Пальчики й носики в крейді, в чорнилі...
Бачу я Вас ще такими малими,
Добрими, щирими, зовсім незлими...
В школі росли Ви і знань набирали,
Потім професії різні обрали.
Й тішуся тим, що в Вас добрі знання,
Що Ви сміливо пішли у життя,
Що у житті, там, де сотні доріг,
Ніхто не забув про батьківський поріг...
Часто Вас бачу усміхнених,милих,
Ввічливих всіх, самостійних, щасливих...
Хай же Господь дасть прегарну Вам долю,
Щастя й здоров'я для Вас в Бога молю...
І якщо в серці посіяла я
Зернини науки чи просто добра,-
Значить, недаром нас Доля звела...
СПАСИБІ ВСІМ ЗА ВІТАННЯ !!!
Мы используем cookie-файлы, чтобы улучшить сервисы для вас. Если ваш возраст менее 13 лет, настроить cookie-файлы должен ваш законный представитель. Больше информации
Комментарии 195
Вийду у садок я, стану у дворі,-
Всі оті квіточки й дерева - мої!
Це моя Вкраїна, той дивний куток,
Звідки я зробила ще в дитинстві крок...
Вийду я у поле, стану на зорі,-
Всі оті простори росяні - мої!
Ці лани чарівні, ці рідні поля-
Це моя Вкраїна, ненька дорога.
То моя Вкраїна -село, ліс і гай,
То мого дитинства нев'янучий рай.
Й пісня, що злітає на крилах здаля,-
То також вкраїнська. То також моя...
Я немов той листочок осінній,
Що спада сумовито з беріз...
Мене мучать думки наболілі,
Що десь тануть у мареві сліз.
Непомітна я в світі краплинка,
Мов загублена в травах роса.
Немов скошена кимось билинка,
Мов на вітрі холодна сльоза...
І не треба для мене нічого,
І так мало втішає мене.
І прошу я лиш ласки у Бога,
Щоб Господь захистив, Україно, тебе...
Дивлюсь як вишенька цвіте...
Так виглядає ніжно й мило,
Немов дівча те молоде
Фату наділо шлюбну білу.
Дивлюсь як вишенька цвіте...
Як цвіту є на ній багато!
Цвіте та вишенька, росте,
Що так недавно садив тато.
Не раз, татуню, Ти питав:
- Цікаво, чи діждусь я плоду?
О татку мій! Якби Ти знав,-
О як цвіте вона край плоту!
Зачервоніють влітку вишні,
А я умиюся слізьми...
Не вийшло, таточку, не вийшло...
А були б ласували ми...
Як я скучила вже за тобою!
Скільки дум перемріяла в сні!
Адже був ти ще в мене зимою,
І не бачились ми навесні...
Вчора ми проводжали зиму
І сміялися вдвох, й сумували.
І прекрасну у квітах весну
Ми сьогодні зустріти бажали.
А сьогодні настала весна,
Хоч ще снігу навколо багато.
Ось і стрінемся разом: ти, любий, і я
У весни перший день, немов в свято...
А я скучила вже за тобою!
А до вечора -вічність мені...
Ми розстались з тобою зимою,
А зустрінемся ми навесні...
Як намріється,
Все згадається,-
Припаду до матусі чолом...
Так повіриться,
Так надіється
Знов відчути дитинства тепло...
Притулюся я,
Надивлюся я
У проміння тих добрих очей...
Колихала Ти,
Пригортала Ти,
Не доспала скількох Ти ночей...
А роки ішли,
А роки пливли...
Поступила я вже в інститут.
Все навчала Ти,
Вболівала Ти,-
Рідний дім і поріг не забудь...
Рідна матінко,
Сиза ластівко,
Пам'ятаю науку Твою.
Та мені скажи,
Серцем поясни
Як віддячить за казку таку?!
Залопотів осінній дощ,
Немов крильми лелека...
Востаннє обніми ти хоч,
Така близька й далека...
Тебе я вимріяв у снах
Веселу і вродливу.
Тебе шукав я у квітках
Й знайшов тебе на диво...
Тебе на танець запросив,
І всі мені заздрили...
Тебе в той вечір полюбив
І був такий щасливий...
Катерина Абдулліна - відома солістка,
А тепер стала на світ весь
вкраїнофобістка...
Вона школу українську
,,бидляча'' назвала...
Чи ж то вона в працю школи
будь-коли вникала?
Чи ж то знає, як учитель віддано працює?
І конспекти, і наочність щоденно готує?..
Вмикаємо на уроках комп'ютери, диски
І виконуєм програми від крапки до риски...
Чим же наша рідна школа враз та й завинила?
Чому б вчителі вкраїнські доні не навчили?
Не ,,бидляча наша школа, й діти -то не ,,бидло''!
Вам би, пані солісточко, мало б бути стидно!..
Серед ,,бидла'' Ви зростали
й вивчились нівроку...
Ще й високі брали ноти на сцені широкій...
(ПРОДОВЖЕННЯ)
Україна Вас зростила, навчила співати...
Ну а тепер українців брудом обливати?!
Дали доню в гімназію і не шкодували...
Бо російською там діти гарно розмовляли...
І на Першому дзвіночку пісеньки співали...
А у нас, в вкраїнській школі, мислите,- мовчали?..
І ми вміємо співати й вмієм говорити...
І таких вкраїнофобів з Вкраїни гонити!..
Щоби вчили там російську в гімназіях, в школах...
І щоб такі Абдулліни
не сміли нас називати
,,бидлом'' вже ніколи!!!
Ой летіли журавлики
сумними ключами
І тужливе ,,Кру!'' лишали,
летючи над нами...
А листочки опадали
теж печально стиха.
Летіть собі, журавлики,
щасливо, без лиха!
Летіть собі та й вертайтесь.
Я буду чекати...
Принесіть на своїх крилах
нам весну крилату!
Хай щастить вам, журавлики,
у чужому краю!
Знали б ви...о мої рідні!
Як я вас чекаю!..
Надворі листопад, а я все ще чекаю,
Що повіє теплом в серце й душу мою.
Ось останні листки вже з дерев облітають,
І я їх у долоні без тебе ловлю...
А згадай листопад, повен листя і квітів,
І як ми ласували вдвох терном терпким...
Найщасливіші дні то були на сім світі,
І той терен здавався солодким таким...
Проминули літа. Листопадить скрізь знову.
Вітер рве, обриває листочки сумні.
Я збираю те листя й веду з ним розмову,
Та нічого те листя не каже мені...
Не розкаже мені, де ти зараз в цю хвилю,
Чи згадаєш мене у сумні оці дні?..
Не розкаже, де ходиш, що робиш, мій милий,
І чи тяжко без мене живеться тобі...
Молюсь за тебе, Україно,
Щоб ти щасливою була,
Щоб тебе знову не зігнула
Корислива і зла рука.
Молюсь за тебе, Україно,
І свої сльози ревно ллю,
Бо так люблю тебе, мій краю,
Всім серцем я тебе люблю...
Молюсь за тебе, Україно,
За рідні села і міста.
Молюсь за нарід свій стражденний
І щастя прагну всім й добра...
Такий легенький дощ паде,
Немов спадає щось святе...
Мов сам Господь дниною тою
Кропить Водицею святою...
Ось вечір. Нічка. Моросить
Той святий дощик і не спить.
І стільки в ньому благодаті,
Що хочеться отак стояти
І, мов предивну насолоду,
Пити весняну прохолоду,
Чоло підставить і щоку
Святому із небес дощу.
І я долоні піднімаю,
Пречудні крапельки збираю...
В блаженстві тихім усе спить,
Лиш дощик дрібно моросить...
Від ліхтаря - мокра дорога.
Той дощик - дар святий від Бога...
Я так тебе просила, Боже,
Щоб Ти Вкраїні долю дав...
Чи я молилась не так може,
Що край мій зовсім піднепав.
Поля навколо запустілі...
В містах і селах -якийсь сум.
І люди ходять очманілі
Від безгрошів'я й тяжких дум...
І ті, хто мають інститути,
Подались в далеч, у світи,
Щоб гріш якийсь дітям здобути,
Щоб діти краще зажили.
Зрусифікована Вкраїна,
І мови рідної не чуть...
Невже знов станем на коліна?
І всім нам голови зігнуть?
Ні! Не дамося, сестри й браття!
Вставай, Вкраїно! Не проспи!
Зібравши сили всі й завзяття,
Здобудем долю тобі ми!
Ну де ще в світі така мова
І музика кожного слова,
Як в нашій славній Україні,
У краю ріднім і єдинім?
Лише моя мова казкова,
Така пречиста, веселкова,
Лиш нею солов'ї співають
І нашу мову величають...
Божественна красо моя!
О мово!
О материнське миле слово!
Мово моя! Мій вічний цвіте!
Найкраща мова ти у світі!
Тебе я стріла навесні...
Може тому весна мені
Така чарівна і привітна,
Така пахуча, мила, світла...
Всміхнеться березень бруньками,
Предивно-чудними квітками,-
Відкрий ти серденько весні,
Згадай чарівні ночі, дні,
Проси весни, щоб дарувала
Знов такі дні і чарувала,
Щоб ти, збентежений, п'янів
Від квітів, пахощів і слів,
Впивався чарами, весною,
Хотів завжди бути зі мною...
Кажуть, якби написав Ти
Лиш ,,Червону руту'',-
Все одно піснярем став би,
Мусів би ним бути!
Бо слова ті - немов чари,
Немов би магічні...
А музика - дивні дари,
Для душі незвичні.
Слухаю, - і мов впиваюсь
Тим пісенним чаром...
І дивуюсь, просльозившись,
Сильним Божим даром...
Чи то знає пан Табачник,
Міністр освіти,
Які ,,гарні'' підручники
Випустили дітям?!
Там помилка на помилці,
Кажуть, більше ста!
Для дитини маленької-
Річ то непроста...
Навіть в першім, другім класі -
Всюди помилки!
Мав би то вже зрозуміти
Табачник таки!
Як дитині пояснити
У першому класі,
Що підручник той складали
Тупі ловеляси?..
А програми... Хто складав їх?
Чи був раз хоч в школі?
Якби був,- так нерозумно
Не склав би ніколи!..
(ПРОДОВЖЕННЯ)
Навантаження на учня -
Так, як в інституті!..
Хіба знають, як то важко
Тим дітям по суті?
А у п'ятому ще ввели
Другу іноземну!..
Для слабких тих наших учнів-
То ніченька темна!
І батьки всі неспроможні
Дітям помогти...
Намагаються ще змалку
Репетиторів найти...
І виходить, що дитина
Із самого рання
На уроках, на заняттях,
В гуртках - до смеркання...
Чи то знає пан Табачник,
Міністр освіти?
Хоч би виправив помилки
В підручниках дітям!..
МАЛЬЦЕВОЇ ( ДОНЕЦЬК )
,,УКРАЇНА. РОСІЯ''
Україна. Росія. Дві різні держави.
Дві різнії мови, в них різні слова.
І прикро вкраїнцям, що наша Вкраїна
Під гнітом Росії так довго була...
Ми справді сусіди. І все розумієм:
І мову російську, і слово, і спів...
Та більше під чоботом жить не зумієм!
І хочем, щоб кожен вже те зрозумів!
В нас різні є цілі. В нас різні герої.
Оті, що за волю колись полягли.
За них, незабутніх, ми
станем горою!
Бо ми - українці! Вкраїнці є ми!
В минуле пішли спільні з'їзди, промови...
Ми - різні країни. Сусіди лише.
І різні державні і славні в нас мови.
І ми, Україно, не зрадим тебе!
У мене є заклик до всіх ще один:
-Рятуймо бездомних, нещасних тварин!
Не даймо голодною смертю їм вмерти,
Борімося всі проти їхньої смерті!
Погляньте в їх очі розумні такі...
В них смутку є стільки... Вони - як людські...
Бездомні собаки. Бездомні коти.
О чим провинились, біднесенькі, ви?
Де ж ваші господарі? Де ж вашії хати?
Як можна було вас так легко прогнати?
Спасибі тим людям, що роблять притулки,
Що їжу приносять, чи м'ясо, чи булку,
Чи рештки з їдалень або ж із кафе...
Господь Вам віддячить добром лиш за те!
Рятуймо тварин: зима на порозі...
А в їхніх очах Ви побачите сльози...
Я вперше на Вашій авт. сторінці, п. Євгеніє. Прогулялась творчими стежками, насолодилась українським цвітом поезії. Дуже актуальні теми, щирі вірші, сповнені любові і болю. Світла у Вас душа, справедлива. Натхнення Вам на творчих горизонтах!
О, як же Ви вмієте талановито дякувати. Ніяковію, пані Євгеніє. Аналізуючи Ваше творче спілкування, вклоняюсь людяності, делікатності і порядності. Дякую за всі побажання, увагу і руку дружби. Хай рясніє цвіт натхнення у Вашому доброму серці!
День такий святий, осінній...
Й День народження у Вас...
Хай лунає пісня вічна і нетлінна
І нові з'являються щораз!..
Сонечко заграло промінцями,
Музика в повітрі ,,бабиного літа''...
Гордимось ми Вашими піснями,
Бо душа у Вас криштально-світла...
Зичимо здоров'я, щастя, миру
І натхнення щирого, добра!
Тож прийміть вітання наші щирі
На предовгі, многі, золоті літа!..
СТЕФАНІЇ ВАСИЛІВНІ САВЧЕНКО
Вчителька перша - мов перший промінчик,
Що промениться яскраво в вікно...
Вчителько перша, Ви -другая мати...
Було це вчора чи, може, давно?
Взяли за руку Ви ніжно і легко,
Взяли за руку й повели Ви в клас...
Вчителько перша! Ви - другая мати...
Як же забути усе це і Вас?
Спасибі Вам, Вчителько, за добру науку!
Ви нам серце віддали. А в нім -стільки тепла...
Щаслива, що нині цілую Вам руку,
І зичу Вам щастя на многі літа!..
Часто в центрі Яричева її зустрічаю.
Лагідна, привітна, добра, світла, мила...
Стефаніє Василівно, будьте Ви щасливі!
Тішуся, що маму таку гарну маю!
Це - моя колега, подруга, розрада,
Завше з добрим серцем, щиро мені рада...
За Тебе, мамусичко, Господа молю!
Я Тебе, рідненька, сердечно люблю!
Тішуся, що добру таку доню маю!
Тішуся, що гарна вчителька така,
Що вже набагато краща, аніж я!..
Доня теж англійську в школі викладає
І любов й повагу серед учнів має!
Прошу я у Господа здоров'я Тобі
На літа предовгі, літа золоті!
Хай буйно колоситься Твоя творча нива!
Будь завжди усміхнена, весела, щаслива!
Нехай Мати Божа зсила благодаті
На літа предовгі, творчі та крилаті!
З ДНЕМ УЧИТЕЛЯ !!!
Дякую Вам, мої учні премилі!-
Пальчики й носики в крейді, в чорнилі...
Бачу я Вас ще такими малими,
Добрими, щирими, зовсім незлими...
В школі росли Ви і знань набирали,
Потім професії різні обрали.
Й тішуся тим, що в Вас добрі знання,
Що Ви сміливо пішли у життя,
Що у житті, там, де сотні доріг,
Ніхто не забув про батьківський поріг...
Часто Вас бачу усміхнених,милих,
Ввічливих всіх, самостійних, щасливих...
Хай же Господь дасть прегарну Вам долю,
Щастя й здоров'я для Вас в Бога молю...
І якщо в серці посіяла я
Зернини науки чи просто добра,-
Значить, недаром нас Доля звела...
СПАСИБІ ВСІМ ЗА ВІТАННЯ !!!
Такі пречисті небеса...
Така скрізь осінь золотиста...
Така навкруг сонна краса
У листі злотім, мов намисто...
Воно поволі так спада,
Танцюючи останній вальс...
Музики ледь чудної краса
Так заворожує всіх нас...
А листя світле і багряне,
Зелено-жовте, золоте...
Це чудо дивне, незрівняне
Під ноги тихо нам паде...
Шурхоче листя під ногами,
І так мені його шкода..
А ти шепнув мені устами,
Що я - найкраща крізь літа...