Предыдущая публикация
Ще з 2014 року, а особливо після 24 лютого 2022-го я чув від наших воїнів, як українська мова рятувала їм життя.
Вони розповідали, як у запеклих боях, у найтемніші моменти, коли ворог міг бути зовсім поруч, рідне слово допомагало відрізнити свого від чужого. Бо «рускоязичні щелепи» буквально клинить від нашої паляниці. Так українська стала ще й паролем виживання, знаком ідентичності, що єднає та рятує.
Окупанти добре розуміють силу нашої мови. Тому перше, що вони роблять на захоплених територіях, — знищують усе українське. Вони переписують вивіски, палять книги, змушують школи переходити на російську, часто — погрозами і шантажем. Вони мріють розчинити українську у своїй «великій рускій культурі», але не враховують, що наша мова гартувалася століттями боротьби і сотнями заборон. І вижила, переживши їх всі. І переживши імперії, які намагалися її поховати.
Переживе і цю варварську навалу. І зрадницькі потуги п'ятої колони кремля всередині країни.
Українською промовляє дух нашої Свободи. Тож тримаймо мову як щит.
Пам’ятаймо, як ворога, який вдерся в український Маріуполь, змусила нервувати одна маленька літера «і» на табличці із назвою міста. А літера «ї» стала символом спротиву та страшним сном окупаційної влади. Маленькі літери — велике значення.
Тішить, що нове покоління українців зростає з українською на вустах. Вірю, вони зроблять так, щоб наша мова жила вічно, як і наша незламна нація.
З Міжнародним днем рідної мови!
Ілюстрація: Нікіта Тітов
Петро Порошенко
Следующая публикация
Нет комментариев